Альянс вступає у велику гру?
Напередодні ювілейного 75-го саміту НАТО, на якому Україні, як її попередили заздалегідь, не варто очікувати на запрошення до альянсу, до Києва все ж надійшли оптимістичні новини.
За неофіційною інформацією Reuters, країни НАТО домовилися надати Україні €40 млрд військової допомоги у 2025 році.
Як сприймати цю новину та з чим порівнювати цю цифру?
З чого все починалося
З першого погляду сума не надто вражає уяву, якщо згадати, що тільки одна країна-член НАТО – Сполучені Штати – буквально у квітні цього року виділила $61 млрд на підтримку України. Щоправда, безпосередня військова допомога складає тільки частину цього багатостраждального пакету.
За перший рік повномасштабного вторгнення – 2022-й – країни НАТО виділили Україні близько $120 млрд сукупно військової, гуманітарної і фінансової допомоги. Найбільше навантаження лягло на плечі США, але європейські держави й Канада сукупно надали понад половину загального обсягу. Варто врахувати, що в перший рік великої війни європейцям довелося вкласти чимало ресурсів, аби прийняти та розмістити кілька мільйонів українських біженців.
У квітні 2023 року були оприлюднені нові підрахунки. Генштаб ЗСУ зазначив, що за рік повномасштабного вторгнення НАТО та країни Альянсу надали Україні підтримку на суму майже €150 млрд, з яких €65 млрд – саме військова. Якщо порівнювати з тією сумою, то плани на 2025-й виглядають певним відкатом, але, з іншого боку, Україні вже і не треба будувати армію майже з нуля.
Цьогоріч генсек НАТО Єнс Столтенберг виношував ідею створення спецфонду Альянсу обсягом €100 млрд на п’ять років для підтримки України та обговорював її з Володимиром Зеленським. Але аж п’ятирічний горизонт планування викликав розбіжності серед різношерстих членів НАТО. Після невдачі з планом довготривалої підтримки Столтенберг запропонував державам-членам НАТО виділяти на фінансування військової допомоги Україні щонайменше €40 млрд щорічно в рамках того ж спецфонду. І, схоже, ця спроба стала більш успішною.
Про те, що НАТО перехоплює на себе все більше менеджерських функцій в україно-російській війні, свідчить схвалений в середині червня 2024 року оперативний план розширеної підтримки України, який включає активнішу участь блоку в доставці озброєння і підготовці українських військ. За цим планом НАТО візьме на себе міжнародну координацію поставок зброї та тренувань із залученням коштів зі свого спільного бюджету. Про створення відповідної координаційної структури планується оголосити на саміті у Вашингтоні. Нова структура базуватиметься на американському військовому об'єкті у Вісбадені в Німеччині і працюватиме паралельно з Контактною групою з питань оборони України, яка перебуває під керівництвом США. Також на саміті планується створення посади відповідального за довгострокову підтримку для нашої країни.
Такі багатообіцяючі процеси, на думку західної преси, гарантують своєрідну страховку допомоги Україні на тлі політичних катаклізмів у низці країн-членів Альянсу. Насамперед, йдеться про тріумфальну ходу Євросоюзом праворадикалів та ймовірну перемогу на президентських виборах США Дональда Трампа з його специфічними уявленнями про міжнародну політику та «справедливий мир».
Тож домовленість про виділення Україні військового фінансування на 2025 рік ще в липні 2024-го цілком лягає в русло такого підходу. Тим більше за неможливості пообіцяти членство в НАТО найближчим часом, Києву під вашингтонський саміт зробили щедрий жест, який символізує «особливі стосунки» з Альянсом. І саме такі добрі новини за кілька днів до їх оголошення анонсував в інтерв’ю «Главкому» експосол США в Україні Джон Гербст.
40 млрд краще, ніж 100?
Але серед членів НАТО досі немає одностайності щодо того, як зобов’язання підтримки будуть працювати протягом багатьох років. Наразі деталі угоди щодо виділення Україні €40 млрд невідомі, але перемовини проходили нелегко: зокрема, як повідомляла західна преса, країни-члени НАТО вимагали, аби ці кошти були зараховані до зобов’язання витрачати на оборону не менше 2% ВВП. А це своєю чергою може призвести до скорочення власних оборонних бюджетів цих країн.
Утім, відмова країн НАТО на цьому етапі від довгострокового плану підтримки видається для України не таким поганим варіантом. Чисто математично €40 млрд за один рік – це удвічі більше, ніж €100 млрд за п’ять. А що буде в 2026-му – побачимо потім. Голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Олександр Мережко зазначає, що є певна логіка в тому, щоб мати план допомоги на кожен рік, а не на пʼять. В умовах, коли незрозуміло, скільки ще триватиме війна та в яких масштабах, – це більш гнучке планування.
«Така сума військової допомоги свідчить, що Захід налаштований на серйозну підтримку України стільки, скільки буде потрібно, – вважає Мережко. – Це також означає, що нам не варто хвилюватися стосовно допомоги на наступний рік, який може бути вирішальним, незважаючи на можливі зміни у Білому домі. Тобто НАТО, її держави-члени, хотіли б закріпити гарантовану підтримку Україні незалежно від цих обставин. І навіть якщо в Штатах буде інший президент, йому буде складніше скоротити допомогу Україні, навіть якщо він захоче це зробити».
Також Мережко нагадує, що, окрім «натовської» лінії, існують й інші механізми – зокрема, довгострокова підтримка України зафіксована в двосторонній безпековій угоді з США.
Експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара відзначає еволюцію НАТО, яке з початку широкомасштабного вторгнення не надавало Україні жодної летальної допомоги, побоюючись міфічної ескалації.
«Нинішній підхід, звісно, є цікавим і еволюційним, хоча найкращим варіантом було б, якби американці продовжували своє лідерство в нашій підтримці і надалі, – вважає Хара. – Бо як працюватиме «натівська» бюрократія – невідомо, на відміну від міністра оборони США, який доволі активно тиснув на союзників, щоб вони швидко і багато чого нам давали. Але, звісно, ці гроші і зобов’язання партнерів підтримувати нас на перспективу нам дуже потрібні. І було б добре, якби ці намагання були конвертовані в конкретне озброєння та боєприпаси, які нам необхідні вчасно. Утім, поки не оприлюднено остаточного документа, а відомо лише про домовленість «країн НАТО», не зрозуміло до кінця, яку справжню роль буде грати в цьому безпосередньо Альянс».
У жовтні нинішній генсек НАТО Єнс Столтенберг, за каденції якого і відбуваються всі ці процеси, залишає посаду, і його місце посідає Марк Рютте, який буквально нещодавно склав повноваження прем'єр-міністра Нідерландів. У прихильності Рютте до України сумнівів немає – чого тільки вартує хоча б підтримка Нідерландами України в часи його прем’єрства. Новому генсеку НАТО доведеться прийняти керівництво Альянсом під час серйозних метаморфоз – зокрема, йдеться про чутливий розподіл фінансового тягаря між різними країнами для задоволення потреб України.
Сам по собі факт виділення Україні на майбутній рік €40 млрд, та ще й настільки заздалегідь, не може не тішити. Але тепер справа за тим, як швидко цей механізм буде переходити на справжні «воєнні рейки». А як засвідчила практика, перебої можуть виникати навіть у налагодженій «американській машині»: попри схвалення з шестимісячною затримкою пакету допомоги, військова техніка до фронту дістається надто довго.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0