За 10 років існування Східного партнерства ситуація на східних кордонах ЄС… катастрофічно погіршилася
Східне партнерство було започатковано у 2009 році як спільна ініціатива ЄС та шести країн – України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови. Десять років тому на установчому саміті в Празі країни-члени Євросоюзу дали старт ініціативі, завдяки якій Київ, Кишинів та Тбілісі підписали Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі (DCFTA) та отримали безвіз. Це і є головні досягнення співпраці в рамках Східного партнерства з точки зору України.
Чи стали ми завдяки Партнерству ближчі до вступу до ЄС? Формально кажучи, ні. участь у програмі Східного партнерства за визначенням не веде до членства в Європейському Союзі. Тема членства в ЄС будь-якої країни-учасника Східного партнерства – взагалі табу для Брюсселя. Східне партнерство це максимально інтенсивна форма співпраці ЄС з сусідами на Сході – але без розширення.
Європейська служба зовнішніх дій напередодні урочистостей з нагоди 10-ї річниці «Східного партнерства», які відбулися у Брюсселі 13-14 травня, навіть вимушена була спеціально спростовувати міф, що «Участь у Східному партнерстві веде до членства в Євросоюзі». У Євросоюзі нагадали, що Східне партнерство спрямоване на побудову спільного простору демократії, і не є частиною процесу вступу до ЄС.
А навіщо взагалі це Партнерство Євросоюзу?
Ініціатива розбудови відносин із сусідами з'явилася практично одночасно із найбільшим в історії п’ятої хвилі розширення, коли до ЄС приєдналися за короткий період 12 країн - Кіпр, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Болгарія, Румунія - і в Брюсселі вирішили створити зону безпеки навколо кордонів Євросоюзу, які стали такими великими.
Тоді і з'явилася Європейська політика сусідства, в яку увійшли 16 країн, в тому числі і Україна, поряд не тільки з країнами Європи, але Азії і Африки – такими, як Алжир, Єгипет, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Сирія, Туніс - які за визначенням ніколи не стануть членами ЄС.
Нині проекти Східного партнерства сконцентровані на двох напрямках:
- на двосторонньому рівні - підтримка Євросоюзом конкретних реформ в країнах-членах Партнерство,
- всередині Східного партнерства та по лінії «Східне партнерство – ЄС» йдеться про створення стимулів для розвитку багатосторонньої співпраці між державами-сусідами та між учасниками Партнерства та ЄС.
Загалом завдання Східного партнерства полягає в підтримці Європейським союзом політичних, економічних і соціальних реформ в країнах-сусідах на Сході – як для за розвитку цих держав у фарватере європейських стандартів, так і для забезпечення ЄС стабільного і безпечного найближчого оточення.
Сфери співпраці в рамках Партнерства відповідні:
- зміцнення демократичних інститутів,
- затвердження верховенства права,
- модернізація економіки,
- досягнення суспільного прогресу.
Але безпосередньо безпекові питання винесені за дужки Східного партнерства.
Це призводить до того, що можна виконати всі вимоги, але східні кордони ЄС від цього не стають більш захищеними.
На сьогодні чотири країни Східного партнерства мають заморожені конфлікти – Грузія, Молдова, Азербайджан та Вірменія; в одній країні - Україні - взагалі йде війна. Окрім того, два учасника ініціативи – Вірменія та Білорусь - є членами військового антизахідного блоку - ОДКБ - на чолі з Росією.
Якщо в економіко-гуманітарної сфері досягнення Східного партнерства ніхто в Україні не зможе поставити під сумнів: Угода про асоціацію, зона вільної торгівлі та «безвіз» - безумовний позитив, то з точки зору безпеки програма виглядає абсолютно недієвою. За 10 років існування ініціативи ситуація на східних кордонах ЄС не те що не стала більш безпечною, а взагалі катастрофічно погіршилася – Росія анексувала Крим, веде війну на Сході України. Але Східне партнерство цих питань не вирішує.
Напередодні десятиріччя ініціативи на сайті Східного партнерства було оприлюднено п’ять найголовніших завдань на майбутнє:
- Верховенство закону, реалізація судових реформ і боротьба з корупцією.
- Захист навколишнього середовища і боротьба зі кліматичними змінами.
- Зміцнення соціальної стійкості шляхом протидії гібридним загрозам і дезінформації.
- Створення сприятливіших умов для громадянського суспільства та вільних і незалежних засобів масової інформації.
- Активізація діяльності ЄС, спрямованої на поліпшення життя громадян, постраждалих від конфліктів в регіоні.
Як бачимо, йдеться про правові, соціальні та гуманітарні проекти. Перетворення Східного партнерства на інструмент практичної євроінтеграції або більшого залучення ЄС в рамках Східного партнерства у процес вирішення безпекових регіональних питань, пов’язаних не тільки із гібридними, але і суто військовими загрозами, окупацією, територіальними суперечками, не планується.
Питання «чому Східне партнерство не є хоча б нульових етапом до вступу у ЄС» та «чому воно не сприяє вирішенню заморожених конфліктів» стали причиною неприємного сюрпризу, яким завершився ювілейний саміт ініціативи у Брюсселі.
Павло Клімкін та Яцек Чапутовіч. Брюссель. 13 травня 2019 р. Джерело golos-ameriki.ru." width="720" height="405" itemprop="image" />
За підсумками Брюссельського форуму мала бути підписана спільна урочиста декларація, однак країни-учасниці саміту вирішили знизити статус документа до так званої заяви головуючого, і в результаті його підписали не представники країн Східного партнерства та офіційний представник Євросоюзу, а лише голова дипломатії ЄС Федеріка Могеріні.
Неприємна ситуація виникла через відмову включити в текст тезу про територіальну цілісність Азербайджану, у зв'язку з чим азербайджанська делегація заблокувала підписання комюніке. Йдеться про Нагірний Карабах, який, за визначенням Азербайджану, «окупований Вірменією».
Втім, здається, демарш Баку навряд чи змінить ставлення Брюсселя до конфліктів на теренах Східного партнерства. В ЄС впевнені, що і так роблять дуже багато. «Євросоюз робить усе, що від нього залежить, щоб врегулювати конфлікти, які існують в країнах-партнерах, зокрема, з використанням «м’якої сили» ЄС, шляхом поширення зони демократії, стабільності та добробуту», - заявив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, відкриваючи форум з нагоди відзначення 10-ї річниці Східного партнерства.
Це в Боснії і Герцеговині присутні миротворчі сили ЄС, а Сербія та Косово ведуть переговори із нормалізації відносин під егідою Євросоюзу. Для сусідів на Сході такої залученості ЄС не передбачає.
Текст декларації ювілейного саміту Партнерства залишив незадоволеними не тільки Азербайджан. Грузія та Україна також висловили претензії до документу, але з іншої причини: текст не містив визнання ЄС «європейських прагнень» окремих країн Східного партнерства, тобто Грузії, України та Молдови. «Для чого нам потрібна пуста, як амфора, декларація?.. Ми зробимо спільну з грузинськими та молдавськими друзями свою декларацію», - заявив міністр закордонних справ України Павло Клімкін журналістам.
Київ, Кишинів, Тбілісі та Брюссель тепер збираються ухвалити окрему стратегію майбутньої взаємодії в рамках Східного партнерства. «Досягнуті нашими східними партнерами успіхи за останні 10 років зробили нас сильнішими і більш підготовленими. Однак для подальшого прогресу необхідний новий рівень взаємодії ЄС із країнами Східного партнерства, зокрема, асоційованими членами – Молдовою, Україною і Грузією», - заявив з цього приводу міністр із закордонних справ і європейської інтеграції Молдови Тудор Ульяновський.
Мета цього документу зрозуміла – зафіксувати чіткі європерспективи для найбільш тісно пов’язаних із ЄС та найбільш євроорієнтованих країн-членів Східного партнерства.
Раніше, виступаючи на Міжнародній конференції «Майбутнє Європи. Перспективи сучасного розвитку» в м. Сібіу (Румунія), віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила: «Східні сусіди ЄС, які чітко заявили про свої європейські прагнення, заслуговують на той самий рівень уваги та залучення з боку ЄС, що і країни Західних Балкан».
Отже, Україна, Молдова та Грузія своїм завданням №1 на найближчий час бачать апгрейд Східного партнерства до більш просунутої версії та підвищення свого статусу хоча б до рівня Боснії і Герцеговини, потенційного члена Євросоюзу.
Реальними чи ні є україно-молдово-грузинські євроінтеграційні плани, ми дізнаємся вже невдовзі – після травневих виборів до Європарламенту. Якщо гору в керівних органах ЄС візьмуть євроскептики та популісти, не тільки східні сусіди Євросоюзу залишаться за бортом справжньої євроінтеграції, але і країни Західних Балкан вимушені будуть затриматися «в приймальній ЄС» на невизначений час.
Наталя Іщенко, заступник директора Інститут світової політики, для «Главкома»
Коментарі — 0