Заступник міністра спорту не вважає принциповим, щоб профільне міністерство збереглося

Заступник міністра спорту і за сумісництвом президент Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул, на відміну від свого керівника, міністра молоді і спорту Ігоря Жданова не бачить принципової різниці в тому, як називатиметься відповідальне за спорт відомство при новому Кабінеті міністрів. Про це він написав у розлогій заяві.

«Лише рік залишився до початку Олімпійських ігор, - нагадує Ігор Євгенович. - Ми прагнемо успіху. Спортсмени і тренери життя кладуть на вівтар перемоги. Але ми й досі живемо в системі коли всі ці зусилля можуть бути перекреслені або зведені нанівець навіть не вказівкою, а лише поглядом одного чиновника. Український спорт продовжує перебувати в полоні старої системи управління, де бал правлять не спортсмени, тренери, спортивні клуби та федерації з видів спорту (як в усьому цивілізованому світі), а чиновники зі своїми особистими інтересами, симпатіями та антипатіями, «політичними доцільностями» тощо.

У бравурних звітах про «голи, очки та секунди» ми воліємо не бачити, що в українському спорті все більше і більше накопичуються кризові процеси. Що конкуренція у більшості провідних для України видів спорту зменшується. Що, навіть за наскрізь дутою статистикою, на регулярній основі спортом в нас займається менше 14 відсотків дітей, тоді як в країнах Європейського союзу цей показник середньому складає 40 відсотків, а в деяких країнах перевищує 80. Ми не хочемо помічати, що собівартість занять у приватному фітнес-клубі в два-три рази нижче ніж у муніципальній ДЮСШ, хоча умови для занять у перших незрівнянно кращі. Ми продовжуємо зберігати зрівнялівку в оплаті роботи тренерів, яка позбавляє їх мотивації вдосконалювати свої знання.

Цей перелік може бути набагато довшим. Однак, якщо узагальнити, ми побачимо справжню інституційну кризу українського спорту, яка є наслідком конфлікту між совєцьким способом управління та принципами ринкової економіки за якими живе країна.

Тому для мене беззмістовною є дискусія про те, як має називатися головний орган країни, що опікуватиметься спортом, без відповіді на питання: яку модель функціонування спорту ми обираємо. Без визначення чітких пріоритетів та KPI, без розмежування повноважень суб'єктів спорту. Я з великою повагою ставлюся до зусиль багатьох людей, які в ці дні відстоюють право спорту мати власне міністерство або, хоча б, комітет. Водночас, я впевнений, що без відповіді на фундаментальні питання організації спорту країни такі дискусії будуть нагадувати суперечки кріпаків про те, чий хазяїн кращий. Нам конче потрібна професійна та чесна розмова про сучасний стан спорту та шляхи виходу з кризи, у якій український спорт, на мій погляд, наразі перебуває. Саме до такої розмови й закликаю усіх небайдужих».