рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Бронза і пропозиція руки й серця. Як Україна здобувала першу олімпійську медаль у стрибках з трампліна

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Олена Жупіна, Анна Сорокіна, їх тренерка Тетяна Турова з численними медалями - Бронза і пропозиція руки й серця. Як Україна здобувала першу олімпійську медаль у стрибках з трампліна
    Олена Жупіна, Анна Сорокіна, їх тренерка Тетяна Турова з численними медалями
    Світлина надана Федерацію України зі стрибків у воду

    Тріумфаторки Ігор-2000 згадали «Главкому» драматичні перипетії 20-річної давнини

    Сьогодні, 23 вересня, історична для українського спорту подія. Саме цього дня, 20 років тому в австралійському Сіднеї запоріжанки, 27-річна Олена Жупіна й на три роки молодша Анна Сорокіна виграли першу й понині єдину для українських жіночих стрибків у воду олімпійську медаль. Наші дівчата з сумою 290,34 бала здобули бронзу в стрибках з триметрового трампліна. Поступилися українки лише росіянкам Вєрі Ільїній та Юлії Пахаліній, які виграли золото і китаянкам Ґо Цзинцзин та У Мінься, котрі повернулися додому зі сріблом.

    Напередодні знакової дати «Главком» попрохав головних героїнь історичного успіху згадати події 20-річної давнини. В цій історії вдосталь драматизму, емоцій, важкої праці й навіть шаленого кохання.

    Підґрунтя

    «До Сіднею за моїми плечима було чотири Олімпіади, - бере слово тренерка спортсменок Тетяна Турова. – У 1988 році серед моїх вихованок на потрапляння на Ігри в Сеулі претендувала Тетяна Годун, майстер спорту міжнародного класу. Проте вона стала третьою і в команду не відібралася. Напередодні Барселони-1992 Олена Жупіна пройшла весь рік першим номером. Ніхто не сумнівався, що саме вона потрапить до збірної СНГ. На заключному чемпіонаті Жупіна – друга. Та виходить, що на п'єдесталі дві українки, та ще й з одного міста (на Олімпіаду поїхала інша запоріжанка Інга Афоніна – «Главком»). Ось керівництво проголосувало, що Олена не потрапляє на Олімпіаду. У збірній СНГ тоді були здебільшого російські спортсмени. Нарешті Олімпіада-1996 в Атланті, ми вже незалежні. І нарешті ми поїхали. У підсумку Олена Жупіна стає п’ятою на триметровому трампліні і шостою на вишці. Передумови до медалі були, але Олена завалила один довільний стрибок».


    jupina1
    Олена Жупіна

    Такий результат лише додав Жупіній мотивації. Через два роки на чемпіонаті світу в австралійському Петрі вона здійснила справжній фурор. То коли виграла обидва золота в стрибках з десятиметрової вишки – особисте й у парі зі Світланою Сербіною. Зрозуміло, що після такого успіху Олена стала однією з головних олімпійських надій України напередодні Олімпіади в Сіднеї.

    Проте у тому й річ, що світове золото Жупіна здобувала на вишці, а з Сорокіною вона стрибала з трампліна. Тобто напередодні Олена разом із тренеркою мусили визначитися з пріоритетами.

    «У процесі підготовки Олена готувалася на вишці і в синхроні, - згадує Тетяна Турова. – Аня працювала над синхроном та індивидуалкою на трампліні. Головна складність була в тому, як правильно побудувати підготовку, адже розклад було такий, що 22 вересня відбувалися попередні змагання на вишці, в яких мала виступати Жупіна, наступного дня – синхрон на трампліні, а 24 вересня – півфінал на вишці, куди Олена теж потрапила. При цьому фінал відбувався ввечері того ж дня. Три дні поспіль змагатися дуже важко».


    01_08
    Вихованки з тренеркою

    Шлях Анни Сорокіної до олімпійської бронзи теж гладким не назвеш.

    «Для мене це були перші «довгоочікувані» Ігри, довга історія, - згадує спортсменка, яка нині є головною менеджеркою з Олімпійських ігор у Національному олімпійському комітеті України. - Про Олімпіаду-1992 в Барселоні ще навіть і мріяти не могла. Мені тоді було тільки 16 років. На трампліні були ґранди, на потрапляння в двійку призерів чемпіонату СССР я не претендувала. У 1996 році в Атланту не потрапила за спортивним принципом. За умови, що виборола на відбірному етапі Кубка світу ліцензію. Проте на чемпіонаті України посіла що в стрибках з десятиметрової вишки, що з трампліна треті місця, а потрібно було стати першою-другою.

    Потім мене не взяли на чемпіонат світу-1998 у Перт, де вперше у програмі були синхронні стрибки. Причина – я була, на думку головного тренера, занадто товстою (сміється). Та у 1999-му ми з Жупіною виграли бронзу Кубка світу, а ще через рік – олімпійську ліцензію і бронзу відбірного Кубка світу на Олімпіаду в Сідней».

    Сідней-2000

    «Ці Ігри з самого початку були особливими, та ще й на краю всесвіту, різниця в часі, дзеркальні пори року, екзотичні тварини – все якось камерно, по-іншому. Було дуже цікаво. Але ми не мали права розпорошувати емоції, тому все побутове пройшло повз, як уві сні. Добре пам’ятаю басейн, зал, трибуни і все спортивне, на чому була тоді сфокусована», - розповідає Сорокіна.

    «Ми з Анею презентували свою звичну програму, чогось особливого в нашому виді спорту підготувати неможливо, бо є певні вимоги», - каже Жупіна.


    05_08
    Жупіна і Сорокіна - бронзові призерки Олімпіади-2000

    «У суперниць, яких ми впродовж двох років на етапах Кубка світу постійно перемагали, були серйозні наміри, - передає змагальну атмосферу Сорокіна. – Всі хотіли медалей, але беззаперечних лідерів було два – китайська і російська пари. Вони врешті й розіграли золото і срібло. А третє місце – одне. На нього претендували господарки-австралійки, німкені, канадійки, мексиканки з досвідченою Марією Алкалою. У всіх парах тоді були титуловані виконавиці з індивідуальних стрибків, чемпіонки чи призери чемпіонатів світу чи своїх континентів. Їх авторитет і майстерність мали допомагати». 

    «Ми з першого стрибка були в трійці. За перші два місця боролися росіянки і китайський дует, а ми йшли за ними, - згадує Тетяна Турова. – Це незабутні емоції. Дуже дружно ми пройшли цей шлях. Сильно нас підтримував головний тренер збірної Юрій Осипчук, який допомагав психологічно. Намагався жартувати, розрядити обстановку. Величезне спасибі і нашому хореографу Ользі Кринициній. Всі хвилювалися і підтримували нас. І ми впоралися. Витримали насамперед психологічно».


    02_09
    Найбільш хвилюючі миті українці в Сіднеї пережили, коли в басейні вийшло з ладу табло

    «Найбільш хвилюючі миті ми пережили, коли після заключного стрибка наших дівчат у змагальному залі вийшло з ладу табло і відповідно довго не з’являлися оцінки, - розповідає Ігор Лисов, який за рік до того очолив Федерацію України зі стрибків у воду і керує нею понині. – Проте закінчилося все добре. Ми пережили надзвичайні емоції. І саме тоді в мене з’явилася мрія – збудувати схожий змагальний комплекс для стрибків у Києві, щоб зірки нашого виду приїздили в Україну. Радий, що зміг втілити свою мрію в життя у 2013 році, коли у нашій столиці з’явився спорткомплекс «Ліко».

    Для Анни Сорокіної Ігри в Сіднеї були особливими подвійно. Бо окрім олімпійської медалі вона тоді знайшла й своє особисте щастя.


    08_02
    Тетяна Турова, Анна Сорокіна і Олександр Крикун

    «В Сіднеї отримала пропозицію руки і серця», - усміхаючись, згадує Анна. З тодішнім кавалером, володарем олімпійської бронзи Атланти-1996 у змаганнях метальників молота Олександром Крикуном після того пов'язали тривалі роки подружнього життя.

    «Та й загалом команда у нас тоді була вельми дружньою, - каже Сорокіна. – В олімпійському селищі ми жили в одному будиночку з бронзовою призеркою попередньої Олімпіади з художньої гімнастики Оленою Вітриченко. Запам’яталося відкриття і запалення олімпійського вогню. Для мене воно найдивовижніше – коли від смолоскипа Кеті Фрімен запалала вогнем водяна лілія. Також бачили і навіть погладили коал і кенгуру. Куштували м'ясо крокодила і страуса. Були у величезному океанаріумі Сіднею, на ресторані-вежі, який обертається навколо, відкриваючи дивовижну панораму порту і міста». 

    Бронзовий дует

    Характеризуючи одна одну, Олена й Анна відзначають ті риси, які дарували комфорт їм самим.

    «Добра, уважна, добропорядна, освічена, прекрасно володіє англійською мовою, чуйна, справжня подруга, до якої завжди можна прийти за будь-якою порадою і з будь-яким питанням. Прекрасна людина, молодому поколінню можна рівнятися на неї і пишатися», - каже Жупіна про Сорокіну.

    «Олена – надзвичайна людина, попри всі свої спортивні і життєві досягнення завжди дуже скромна, неконфліктна, працьовита та старанна дівчина, - говорить Сорокіна. – Вона не була ватажком, але завжди тихенько випереджала інших, поки ті теревенили, чи тільки збиралися щось зробити. Жупіна відразу пробувала і в неї виходило!


    03_03
    Бронзовий дует - Жупіна/Сорокіна

    Олена – дуже смілива, бо тільки сміливі люди стрибають з десятиметрової вишки. А вона присвятила їй все своє спортивне завзяття і життя. А ще Жупіна, як модно зараз висловлюватися, багатофункціональна та здатна на мультизавдання, може в один день вмістити стільки різних справ, що про таких людей кажуть: «Юлій Цезар». Приміром, два тренування в день: легко, це за графіком, так майже завжди. Та між першим та другим заняттями – партія в теніс. Після закінчення другого тренування, коли я ще до дому не доїхала, Лєна через півгодини в прямому ефірі під час випуску спортивних новин. Все встигала. Мало хто міг поєднувати два таких різних снаряди, як трамплін і вишка на олімпійському і світовому рівні.

    Жупіна – дуже комфортний партнер, нам було весело, легко і спокійно стрибати в парі. В особистих змаганнях вир пристрастей такий, що нахвилюєшся неймовірно. А потім у синхроні – одне задоволення. Ми покладалися одна на одну, жартували, підмічали щось комічне й позитивне, виходили на трамплін з усмішкою. Це навіть у Олімпійському купальнику відбилося – він був у мажорних тонах, з квіточками і вигідно виділявся на блакиті сіднейського басейну».

    Сьогодення

    …Нині тріумфаторки Сіднея живуть у різних містах (Сорокіна – у Києві, Турова і Жупіна – в Запоріжжі) й відповідно бачаться нечасто, в основному підтримують телефонний зв’язок, вітаючи одне одного зі святами.

    «То завдяки Тетяні Олександрівній, яка дуже уважна і пам’ятає всі важливі дати в житті кожного. Вона – наш життєвий центр тяжіння. А що не бачимося часто? Мабуть, вже на пенсії відірвемося», - сміється Анна.

    Іван Вербицький, «Главком»


    Фото надані Федерацією України зі стрибків у воду



    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies