Аннегрет Крамп-Карренбауер: проукраїнська чи антиросійська?

Ера Ангели Меркель добігає свого завершення. Після того, як вона відмовилася переобиратися на посаду голови Християнсько-демократичного союзу, консерваторам довелося обирати собі нового лідера. У важкій, незвичній для «ери Меркель» конкурентній боротьбі проти свого супротивника Фрідріха Мерца, генеральний секретар цієї партії Аннегрет Крамп-Карренбауер зібрала в другому турі голосування 51,75% голосів з 999 дійсних бюлетенів та очолила керівну у ФРН партію.

Уже вдруге поспіль християнських демократів очолила жінка. Слід знати, що, якщо Фрідріх Мерц, суперник Аннегрет Крамп-Карренбауер, є відомим як «внутрішній» супротивник Ангели Меркель – саме через неї він свого часу був фактично відсторонений від великої політики й повернувся лише тому, що вбачав свій шанс на обрання лідером консерваторів та на повну зміну політичного курсу ХДС, то 55-річна саарландка Крамп-Карренбауер, навпаки, вважається давньою та послідовною прихильницею «залізної фрау». Щоправда, вона теж пообіцяла своїй партії кардинальні зміни, заявила, що ХДС знову має стати «народною партією» для якомога ширших верств німецьких бундесбюргерів, але, загалом, нині очікується, що вона поведе свою партію й далі в консервативному напрямку. Окрім того, важливою є ще така деталь: так само, як і Меркель, Крамп-Карренбауер є вельми ревною християнкою. Ангела Меркель – дочка протестантського пастора, а Аннегрет Крамп-Карренбауер – католичка родом з найкатоличнішої федеральної землі Німеччини.

Діалог не заради діалогу

Але найцікавішим для зовнішніх спостерігачів, звичайно, залишається питання – чи зміниться тепер якимось чином зовнішня політика керівної в Німеччині партії? Адже Аннегрет Крамп-Карренбауер як голова християнських демократів відтепер матиме дуже великий вплив на урядову політику ФРН. Тож її зовнішньополітична позиція відтепер стає дуже важливою для всіх – якщо навіть не ключовою. Особливо вона є цікавою саме українцям: ФРН все ще залишається провідною країною Євросоюзу, «локомотивом Європи» та ще й посередником у Мінському процесі. Як же налаштована нова лідерка ХДС щодо України?

Слід відверто визнати, що досі АКК (так називають її ті, кому набридає постійно вимовляти «Аннегрет Крамп-Карренбауер», та й сама вона не сахається цього прізвиська) взагалі-то, якщо й висловлювала бодай якісь думки щодо України, то дуже небагато. Натомість про Росію вона говорить доволі часто й досить жорстко. Схоже, що нова керівниця німецьких консерваторів може вважатися антипутінкою, та ще й активною.

Протягом одного лише 2018 року вона висловлювалася щодо російської політики та Кремля досить часто й доволі жорстко. Втім, у цьому вона, здається, загалом завжди трималася лінії своєї керівниці, Ангели Меркель. Власна її позиція з цього приводу не була досі чітко окреслена. Зазвичай Крамп-Карренбауер вимагала діалогу з Росією, але, на відміну, скажімо, від того ж екс-міністра закордонних справ ФРН, соціал-демократа Зіґмара Габріеля – діалогу не за будь-яку ціну. З одного боку, АКК вимагає чіткої «червоної лінії», яку, на її думку, слід провести Європі й, зокрема, Німеччині для Путіна, з іншого ж – закликає до виключно дипломатичного вирішення будь-яких криз, спричинених Кремлем.

Найгучнішою можна вважати її останню за часом заяву, яку вона зробила в ефірі відомого політичного ток-шоу Anne Will на першому каналі німецького телебачення ARD. У програмі йшлося про напад російських військових кораблів, літаків та гелікоптерів на українські бронекатери та буксир, який стався у Керченській протоці.  Крамп-Карренбауер заявила, що «Європа разом зі США має потурбуватися про те, щоб Азовське море не стало внутрішнім морем Росії». Цікаво, що згаданий уже Зіґмар Габріель так обурився цією заявою, що пізніше назвав АКК «гарячою головою» та поскаржився, що Україна, мовляв, намагається втягнути Німеччину у війну проти Росії...

В інтерв’ю, яке АКК дала інформаційній агенції Reuters, вона запропонувала: «Російські судна, які приходять із цього регіону, з Азовського моря, мають бути позбавлені права заходу в європейські чи американські порти, допоки цей конфлікт з Україною не буде припинений». Ця ідея теж, загалом, збігається з «генеральною лінією» Ангели Меркель – щоправда, її конкретика виходить далеко за межі всього, що досі пропонувала фрау канцлерін.

Можна згадати й ще декілька більш ранніх висловів, які вказують на чітку антикремлівську позицію Аннегрет Крамп-Карренбауер. Жовтень 2018-го: «Доки Росія не змінить свою поведінку в конфлікті на Сході України – буде правильно, що формат G8 зустрічатиметься без Росії». Липень 2018-го: «Ми бажаємо діалогу з Росією. Але не ціною відмови від наших цінностей, не ціною відмови від свободи, демократії та правової держави».

Того ж місяця АКК висловила, загалом, власну програму відносин з Росією: «Якщо Росія перетворює постійні порушення міжнародного права в Україні на власну державну доктрину, якщо вона доведеним чином докладає зусиль, аби дестабілізувати Європу, якщо російські дезінформаційні кампанії стали звичною реальністю, якщо російський вплив у «гарячих точках» на кшталт Сирії порушує інтереси нашої безпеки, якщо балтійські члени ЄС мають побоювання за наші спільні зовнішні кордони через російські дії, діалог з Росією не може все це відсунути вбік».

Новий тренд у ФРН?

Таким чином можна констатувати, що загалом Аннегрет Крамп-Карренбауер досі трималася «в кільватері» політики Ангели Меркель щодо Росії – але загострювала та конкретизувала цю політику. Якщо вона продовжуватиме цю лінію, то стосунки принаймні християнських демократів із Кремлем, скоріш за все, погіршаться.

Насправді антикремлівські та антипутінські настрої, здається, стають у Німеччині своєрідним трендом. Соціологічні опитування демонструють, що абсолютна більшість німців вважає, що їхня країна має відігравати активнішу роль у врегулюванні українсько-російського конфлікту. Все частіше німецькі політики з різних таборів та з різних партій висловлюються за припинення будівництва газогону «Північний Потік-2» – раніше цим відрізнялися, більше за всіх, політики з партії «зелених», але останнім часом до них приєднуються як провідні консерватори з лібералами, так і навіть соціал-демократи. Водночас «викохана» Кремлем праворадикальна «Альтернатива для Німеччини» дивним чином намагається просто відмовчатися, якщо десь ідеться про стосунки між Німеччиною та Росією. Цілком та чітко проросійськими наразі залишаються у ФРН хіба що «ліві» та «стара гвардія» соціал-демократів серед «друзів Герхарда Шредера». Але здається, що, принаймні, найближчим часом вони «погоди не робитимуть».

Певно, було б дуже непогано, якби Україна змогла вчасно зорієнтуватися та скористатися цим трендом, навіть якщо це – лише своєрідна політична мода.

Борис Немировський, для «Главкома»