Двопартійний Всесвіт. «Великі перегони» стартували
Президентські вибори у США наступного року стануть головною політичною подією для всього світу. Інститут світової політики спільно з Центром Безпекових Ініціатив починає слідкувати за головними трендами «великих перегонів» за океаном та знайомити з головними діючими особами майбутніх виборів президента США.
Make or Keep?
18 червня на стадіоні в місті Орландо, штат Флорида, свою кампанію офіційно розпочав один з найбільш контраверсійних, і в той же час найбільш очікуваних кандидатів – чинний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп.
По суті, у своїй промові чинний президент не висвітлив своєї нової програми (як того чекали опоненти), натомість піддав несамовитій критиці усіх своїх опонентів (як того палко чекали його прихильники). Серед таких знайшлося місце «соціалістам-демократам», продажним медіа та навіть колишньому опоненту по президентських перегонах Гіларі Клінтон. Трамп починає свою передвиборчу кампанію у період, коли економіка країни перебуває в своєму «розквіті»: найнижчі показники безробіття за останні декілька десятків років, щорічний ріст ВВП виходить у вельми позитивну динаміку. Але в той же час він починає цю гонку як один з найбільш непопулярних президентів всіх часів, оплетений скандалами та відверто непрезидентською поведінкою. Виступ в Орландо був своєрідним маркером, який мав продемонструвати, чого чекати від Трампа надалі – чи дійсно він зможе почути Америку і почати працювати на нові електоральні бази? Або ж ефект непередбачуваності колегії виборщиків та його залізні 30% підтримки дозволять знову отримати перемогу?
З першої промови як кандидата стало очевидно, що Трамп не готовий бути гнучким, не готовий йти на компроміс та відступати від старих позицій. Фактично, тези зразка 2016-2017 року президент вирішив зачитати у своєму виступі у 2019 році. Повторював погрози, називав старі виклики та звичних ворогів. У теорії, нова передвиборча кампанії давала президенту шанс на новий початок – врахувати помилки, відредагувати риторику, розширити базу прихильників і таки «зберегти Америку великою». Проте цим шансом він радо не скористався: в його розумінні перемога над Гіларі Клінтон у 2016 році досі є дійсно визначним досягненням (сама згадка про неї надзвичайно розворушила натовп, що декілька хвилин натхненно скандував «Lock her up!» (За грати її!)).
Щодо програми новоспеченого кандидата, то тут поки що нема чого аналізувати. Промова в Орландо, як вже було сказано, не дала жодного натяку на реальні майбутні дії адміністрації президента. Риторика Трампа останнього року загалом фокусувалась довкола одного стрижневого наративу – «видані обіцянки – втілені обіцянки». Напрям думок президента зрозумілий: я багато чого досяг і за ці досягнення мене вже можна обирати на другий термін, аби я їх зберіг для Америки. Це правда, але останні три роки поставили перед Америкою нові виклики, які Трамп поки не хоче чи не може висвітлити в своїй політиці. Тому, очевидно, що провідними питаннями залишається міграція, побудова внутрішньої економіки, боротьба з «фейковими медіа» та розбудова нової міжнародної системи.
Окреме питання становить агресивна риторика президента щодо його опонентів. У 2016 році це дійсно було чимось новим та свіжим для американської публіки, яку помітно втомив виважений та спокійний президент Обама. Проте наразі стає очевидним, що публіку починає втомлювати і такий активний президент, як Трамп. Окрім того, його риторика є занадто агресивною навіть для американської політики. Звісно, багато інших президентів мали за звичку опонувати та взаємно атакувати своїх політичних противників, проте Трамп є першим за досить довгий час, для якого політичні візаві стали не просто суперниками, а антиамериканськими змовниками та антипатріотами, що хочуть розвалити суспільство. Багато в чому саме завдяки такому підходу до визначення політичних полюсів останні декілька років в Америці характеризувалися найбільшою суспільної поляризацією нового часу. І, здається, таким воно і буде залишатися, як мінімум у баченні Дональда Трампа.
Однак промова в Орландо показала і низку сильних сторін Трампа- кандидата. По-перше, його виборці все ще не відвернулися від нього – їх досі приваблюють його меседжі, його стиль та його обіцянки (навіть з урахуванням їх незмінності). По-друге, сила Трампа в тому, що він – Трамп, і це в нього не забрати: перемога 2016 року стала можливою саме тому, що неординарна людина дала настільки нестандартний посил, який повністю ламав існуючі рамки політичного життя країни. По-третє, якби дивно це не звучало, але Трамп досі залишається опозицією до загальнополітичних трендів у Сполучених Штатах, а отже, досі може зібрати голоси тих, хто вже «ситий» старою політикою та обіцянками лібералів. І ця його «несистемність» радикальним чином відрізняться від несистемності молодого покоління демократичних кандидатів, тому його виборці не зможуть бути перехопленими.
Головна проблема – Байден?
Проблема, звісно, не стільки в самому контенті – успіхи дійсно є, їх можна валідувати та підкріпити реальними даними (хоча Трамп такі дані читає з великою неохотою). Головне питання в тому, а чи дійсно вдруге спрацює риторика 2016 року? «Атакувальна» риторика класично у західній політиці є зброєю опозиційних кандидатів та нових претендентів на владу - яким і був Трамп у 2016 році -, але наскільки вона зіграє у випадку ще чинного голови держави? Останні опитування громадської думки (навіть опитування улюбленого каналу президента Fox News) показують невтішну для Трапма картину програшу фактично всім провідним демократичним кандидатам навіть у класично республіканських штатах: у деяких президент програє своєму основному супротивнику – демократу Джо Байдену – більш ніж на 10%.
Що ж обере пан президент – спробує зіграти на все більш ліберальних настроях суспільства, чи сподіватиметься на незламну силу своїх вірних 30% виборців?
Скоріше за все, в останні місяці перед виборами нам варто очікувати настільки рішучого та норовливого Трампа, яким ми його не бачили за всі чотири роки президентства.
Олександр Краєв, для «Главкома»
Коментарі — 0