Вибори у Молдові – конкурентне поле для України та Румунії
Передвиборча ситуація у Молдові завмерла після обіцянок проросійської опозиції висунути «єдиного кандидата». Опоненти чинної президентки Молдови Майї Санду проштовхують в інформаційне поле імена десятків політиків, і перспективи виокремити когось одного з них не проглядається.
Попри це, чітко окреслилися два центри тяжіння в опозиційному таборі. Перший – політичні проєкти, об'єднані у неформальний блок «Побєда», підконтрольний олігархові-утікачеві Ілану Шору, який перебрався до Москви й звідти керує командою. Другий – політики, більшість з яких, були наближені до Демократичної партії Володимира Плахотнюка, до того, як той втік з країни у 2019 році. Ці діячі також провели обʼєднавчу зустріч: вони формують імідж захисників молдовської державності. Тобто ці також виступають проти Європи – непрямо і більш маніпулятивно. Чи співпрацюють між собою двоє ляльководів (Шор та Плахотнюк) достеменно невідомо, але обидва – у санкційних списках США та ЄС і попри це прагнуть повернути вплив у країні.
Вибори в Молдові традиційно розгортатимуться навколо геополітичного розлому Москва – Брюссель. В українських експертних колах здебільшого висловлюють підтримку чинній президентці Майї Санду, яка очолює найвпливовішу на сьогодні у країні проєвропейську партію «Дія та солідарність». Інтересам України відповідає звуження проросійського електорального поля та відповідно зменшення політичного впливу РФ. Такі ж самі інтереси має і Румунія. Тому, хто домінуватиме у просторі, з якого буде витіснена Росія, – перспектива, яка може виявитися тестом двосторонніх відносин України та Румунії.
Наразі передвиборча кампанія перебуває на стадії позиціонування політичних груп в інформаційному просторі. Про ймовірних кандидатів, план Росії та фактор України та Румунії на президентських виборах у Молдові – у матеріалі «Главкома».
Майя і проєвропейці
Травневі свята у Молдові відзначилися одночасно і європейськими маршами, і організованим «побєдобєсієм». Відразу «після свят», фокус змістився на передвиборчу кампанію, яка вже активно ведеться.
Перший тур президентських виборів у Молдові запланований на 20 жовтня, одночасно з референдумом за зміни до Конституції. Ці зміни, за умови підтримки населенням, передбачають закріплення євроінтеграції як стратегічного курсу країни. Увесь провладний табір політиків та лідерів громадської думки залучений до кампанії просування європейського курсу та його підтримки на референдумі та підтримки Майї Санду.
Нинішня очільниця країни залишається головною претенденткою й вітриною «європейського вибору». Санду пришла до влади у 2020 році. Тоді вона перемогла попереднього президента Ігоря Додона, лідера Партії соціалістів, який уособлював у Молдові російський вибір. Нині ж прихильністю Кремля вже наділені інші. І саме про них далі піде мова…
Ототожнення підтримки своєї кандидатури через заклик голосувати на «європейському» референдумі є базовою стратегією перемоги Санду. Водночас це неабияк дратує невеликі політичні проєкти, орієнтовані на ЄС, які не входять в орбіту президентської партії. Наприклад представників партії CUB, які до речі мають меморандум про співпрацю з українською партією влади «Слуга народу» з 2023 року. Це створює певну напругу на прозахідному полюсі молдавського політикуму.
Але рішення проблеми було знайдено 26 травня, коли 13 проєвропейських партій Молдови підписали пакт «За Європу», щоб не відбулося «приватизації ідеї європейської інтеграції однією партією». Проте, пакт підписала і партія Майї Санду «Дія та солідарність».
Подібний акт підписували у 1995-му і румунські політики, у місті Снагов, сконсолідувавши свої сили навколо євроінтеграції, до якої тоді сусідня Румунія лише прагнула. Снаговська декларація, засвідчила єдність політичних сил у зовнішньополітичній стратегії, таким шляхом пішли й проєвропейські сили Молдови.
Ініціатором молдовської версії європейського пакту став політичний блок Împreuna («Разом»), який зʼявився на політичній арені лише у квітні 2024 року, обʼєднавши партії «Платформа Гідність і правда» (Платформа DA, колишні союзники Майї Санду при президентстві Додона й партнери по коаліції ACUM), Партія змін (Partidul de schimbări), партія «Ліга міст і комун» (LOC) і партія «Коаліція за єдність і добробут» (CUB).
Солдати «Побєди»
Табір проросійських політиків пообіцяв, що представить єдиного кандидата ще кілька тижнів тому. Попри те, що окремі діячі дійсно помітно активізувалися, про єдиного політика, якого підтримала б вся ця опозиція, мова досі не йде.
Як повідомляв «Главком», уперше ідея «єдиного кандидата» пролунала під час помпезного заходу у Москві, де нині проживає олігарх-утікач Ілан Шор, лідер партії, названої на свою честь, і яка врешті була оголошена неконституційною влітку минулого року.
Соратники Шора, а також башкан Гагаузії Євгенією Гуцул та депутатка парламенту Молдови (нині незалежна) Марина Таубер, прибули до Москви, де під час з’їзду оголосили про створення блоку «Побєда».
Це політичне формування наразі завзято агітує проти ЄС, зокрема проти участі в референдумі та просуває ідею зближення з Росією та Євразійським економічним союзом. «Шорівці» користуються відкритою підтримкою Кремля, зустрічаються у Москві з топ-політиками, а башкан Гагаузії Євгенія Гуцул, яка за пару місяців до свого обрання у 2023 році, була ніким, тепер має фото з Володимиром Путіним й роздає обіцянки геополітичного масштабу.
Важлива деталь. Експрезидента Ігоря Додона на цьому зібранні у Москві не було.
Солдати Плахотнюка
Колишній проросійський президент Молдови Ігор Додон «перегнав» Шора та його команду дома, у Молдові, очоливши марш до 9 травня, у знаковий для російської пропаганди день. Поки Марина Таубер та Євгенія Гуцул світилися з Іланом Шором у Москві на параді, на задніх рядах, Додон став обличчям «побєдобєсія» у Кишиневі, вигравши цей раунд у «шорівців».
Після цього відбувся ще один з’їзд «опозиціонерів», цього разу вже у Кишиневі й за участю Додона. Тут також здебільшого агітували проти ЄС, але політиків, які б входили в орбіту Ілана Шора та його політичних проєктів не було помічено.
Переважна більшість учасників кишинівського опозиційного форуму були пов’язані із колишнім лідером Демократичної партії Володимиром Плахотнюком, який покинув країну у 2019 році після того, як Захід та Росія дійшли згод в тому, що режим демократів має бути демонтований, у результаті цієї кризи Майя Санду та Ігор Додон сформували коаліцію та уряд.
Колишній президент Додон, який отримував від лідера демократів Влада Плахотнюка хабар, за що має прізвисько «Кульок», був не єдиним важковаговиком на зібранні. Однак, враховуючи, оспівану молдовськими ЗМІ самозакоханість цього політика, очевидно, він використовуватиме цей привід, щоб повернути собі колишній статус лідера, аби вчергове поборотися за президентське крісло.
Серед інших впливових присутніх на зустрічі опозиціонерів у Кишиневі – колишня башкан Гагаузії Ірина Влах. Політична діячка завжди була кандидатом Росії. У 2015 році на виборах її підтримував тодішній голова Держдуми Сергій Наришкін і голова Ради федерації Валентина Матвієнко. До цього Влах активно агітувала за проведення у Гагаузії сепаратистського референдуму у 2014 році, перед тим, як такий самий Росія провела в українському Криму, з метою формального оформлення окупації.
Сьогодні цей референдум вже обернувся технологією проти самої Молдови, оскільки начебто передбачає можливість оголошення Гагаузією «незалежності, у разі втрати Молдовою державності». І саме потенційною «втратою державності» проросійські політики називають євроінтеграцію.
Влах бачить продовження своєї політичної кар’єри вже на національному рівні й до цього наполегливо готується: їздить по країні, вчить румунську мову і досить пристойно вже нею спілкується, видала книгу про свій політичний шлях, протиставляє себе Майї Санду у своїх заявах.
Також на кишинівській зустрічі був колишній премʼєр-міністр часів Плахотнюка Іон Кіку, нині лідер Партії консолідації та розвитку Молдови (PDCM – Partidul dezvoltării și consolidării Moldovei). Кіку ще раніше оголосив про свої наміри балотуватися на посаду президента. Політтехнологи намагаються сформувати Кіку проєвропейський імідж, проте це складне завдання. Адже політик наполегливо поширює серед молдаван зневіру щодо ЄС, критикує владу за спроби послабити залежність від «Газпрому» та систематично погрожує журналістам розправою. І, звісно, цей «проєвропейський» політик не знає, хто агресор у війні в Україні.
Серед присутніх на кишинівському опозиційному рандеву був і цікавий персонаж Тудор Ульяновський. При демократах Плахотнюка Ульяновський обіймав посаду міністра з євроінтеграції. Після втечі Плахотнюка з країни, Ульяновський перебрався до Канади, а нещодавно з'явився у Молдові й оголосив, що балотуватиметься на президентських виборах.
Ульяновський теж, як і Кіку, є «темною конячкою», яку намагаються запустити у проєвропейський табір. Під час нещодавньої розмови з «Главкомом» колишній керівник Служби безпеки та інформації Александру Балан агітував за цього політика, запевняючи, що той залишається проєвропейської орієнтації, однак факти свідчать про протилежне. А подібна активність колишніх співробітників спецслужб Молдови також є елементом передвиборчої гри.
Як розповідають джерела «Главкома», Ульяновський користується підтримкою румунських соціал-демократів, однієї з двох ключових політичних сил країни, які формують коаліції із президентською Націонал-ліберальною партією. Загалом румунські соціал-демократи також підтримують дружні зв’язки із мером Кишинева Іоном Чебаном і його партією MAN, але сам Чебан особисто не був присутнім на кишинівському «з’їзді», але прислав свого представника Гайка Вартаняна.
Загалом усі присутні на зборах політики у той чи інший спосіб при Плахотнюку були, чи то при владі, чи то частиною його команди.
Стратегія «побєди»
«Опозиціонери Плахотнюка» у Кишиневі також заявили, що підтримають «єдиного кандидата». Тож, «єдиних» обіцяно щонайменше двоє, пори те, що ще двоє (Кіку й Ульяновський) вже заявили про намір висуватися. І тепер кожному з опозиційних таборів треба підтримувати до себе увагу й тримати інформаційну хвилю.
Отже, базова стратегія перемоги Росії у Молдові – ставка на олігархів, які користуючись підтримкою Кремля та сталих «історичних еліт», прагнуть повернути свій вплив. На тлі заяв про «єдиного кандидата», ймовірно, ми побачимо десяток претендентів, які спільними зусиллями зриватимуть проєвропейський референдум. Це робитиме перемогу Санду не такою переконливою і послаблюватиме її позиції перед парламентськими виборами у 2025 році.
Це саме та задача мінімум, якої прагне Росія на тлі війни в Україні, виборів у Румунії та ЄС. А олігархи, яких історія вже давно винесла «за дужки», сподіваються скористатися ситуацією.
Геополітика по-молдовськи
Загалом молдовські вибори традиційно характеризуються здатністю «непримиренних» політичних опонентів об’єднуватися і зберігати баланс політичної системи. Комуніст Володимир Воронін за часів президентства відмовився підписувати «Меморандум Козака» щодо Придністров’я, ідеєю якого було розчленування невеликої країни на федеральні округи (Молдова, Придністров’я й Гагаузія). Саме Воронін був першим президентом, який почав співпрацювати з НАТО.
Демократи Плахотнюка і соціалісти Додона разом голосували за зняття депутатської недоторканості з тодішнього премʼєра Влада Філата (який теж, до речі, був присутнім на зʼїзді «плахотнюківської» опозиції), а вже через кілька років Майя Санду та Ігор Додон обʼєдналися, щоб вигнати з країни демократа Плахотнюка.
Тож в реаліях Молдови ніяке об’єднання не є неочікуваним.
Під час кожного політичного циклу молдовським політикам вдавалося викрутити геополітику в інтересах внутрішньої політичної стабільності. Тож у тому, як маніпулювати закордонними партнерами, чи то з Москви, чи то з Брюсселя, рівних молдаванами важко пошукати. Але після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році все змінилося. Україна зацікавлена у звуженні проросійського електорального поля у Молдові. Це відповідає й інтересам Румунії. Але хто заповнить цю нішу?
Видається цікавою перспектива змагання України та Румунії за шанс посилити свій вплив у сусідній країні. Для Румунії – Республіка Молдова є стратегічним напрямком зовнішньої політики, а ідею «унірі», обʼєднання румунських земель – Румунії та Молдови, стабільно підтримує певний відсоток по обидва боки ріки Прут.
У цьому контексті Націонал-ліберальна партія румунського президента Клауса Йоханніс, яка входить до європейської сімʼї EPP (Європейська народна партія), ймовірно, робить ставку на нинішню президентку Молдови Майю Санду. У той час, як партнери по коаліції Соціал-демократична партія, яка є наступницею комуністичного естеблішменту Румунії, намагається загравати з опонентами Санду, зокрема, із групою Плахотнюка, який мав із соціал-демократами давні звʼязки. Це може позитивно впливати на стабільність коаліції у самій Румунії, яку формують ці дві партії, оскільки уся конкуренція у цей період змістилася у Молдову.
З іншого боку, виклики для Румунії полягають у тому, як знайти спільну мову із русифікованою частиною Молдови, включно із населенням Придністровʼя. Й видається, що без українських партнерів цей зв'язок налагодити буде складно.
Тому ситуація у Молдові може перетворитися на поле конкуренції між Румунією та Україною. Той факт, що двосторонні відносини між Києвом та Бухарестом наразі вийшли на еталонний рівень, не означає, що та сама Росія не використає таке сусідське змагання проти регіональної безпеки, використовуючи деструктивні політичні кола у Молдові, які за будь-яку ціну прагнуть повернутися до влади.
Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»
Коментарі — 0