Свого 9 Травня у Путіна не буде
З початком широкомасштабної російської агресії проти України у лютому цього року, літак під назвою «Росія», який з 2014 року ще сяк-так летів на одному двигуні, звалився у штопор і почав на шаленій швидкості зближатись з землею. Командир літака замість того, щоб вийти зі штопору і стабілізувати лайнер, своїм рішенням про «референдуми» на окупованих українських територіях і проведення в Росії відкритої мобілізації, навпаки додав літаку ще більшого обертання, тим самим унеможливлюючи порятунок.
На зустріч краху
Пасажири літака «Росія» ще поки не усвідомлюють всю трагічність ситуації. Скласти два плюс два – для них надскладне завдання. Вже сьомий місяць поспіль Путін розказує, що його «спецоперація», яку «друга армія світу» планувала закінчити за лічені дні, максимум – тижні, продовжує йти «за планом». За офіційними повідомленнями російського Міноборони, під час «спецоперації» загинуло лише 6 тис. військових. Цілями «спецоперації» надалі залишається «звільнення» всього-на-всього невеликої території т.зв. Л/ДНР. І попри все вищевказане, Росії потрібно мобілізувати 300 тисяч осіб. Тут у будь-якої здорово мислячої людини виникло б логічне запитання: якщо все йде за планом, то навіщо тоді мобілізація? Тим не менш, для російського глибинного народу – це надскладна арифметика. І не треба цьому дивуватись. Протягом всієї його історії, російський народ привчали, що думати, а тим більше критично – не його прерогатива, а держави, і що все що від нього потрібно – це покірність і вірність царю. А держава і цар самі все що треба розкажуть. А що не розкажуть – то, значить, так і треба. Їм-бо видніше.
От вони й ніби підозрюють, що відбувається щось неладне, але не розуміють, що саме. Дивляться на командира свого літака великими очима, а той їм розказує, що все йде за планом. При цьому командир-Путін навмисно не додає до свого заспокійливого запевнення одне слово, яке й даватиме справжню характеристику режиму польоту літака «Росія», а саме: «Все за планом, падаємо».
Велика проблема цього літака в тому, що його командир вважає, що його рішення щодо вводу літака в штопор і подальші маневри в ньому – зможуть його врятувати. Погіршує ситуацію й те, що і другий пілот, і борттехнік й інші члени екіпажу, замість того, щоб відсторонити командира від управління і намагатись врятувати літак, передають в пасажирський салон, що літак не падає, а лише виконує спеціальний маневр, після якого він – блискучий і красивий – буде знову високо в небі. Вище за всіх інших.
Доля диктатора
Нещодавні болючі поразки і фактична втеча російської армії з Харківської області, а також приниження Путіна на саміті ШОС в Самарканді, стали дуже небезпечними сигналами для нього і його режиму. Якщо не намагатись виправити ситуацію, то бояри можуть відчути, що Путін слабкий і серед глибинного народу можуть поповзти слухи, що цар – не справжній. Наслідком таких настроїв, цілком ймовірно, може стати повалення режиму. При чому як показує російська історія, цей процес може бути небезпечним для життя того, кого позбавляють трону. Для Путіна – це зовсім не варіант, тому вихід в нього тільки один – показувати, що він не втратив хватку, що він все ще сильний, кривавий і безпощадний, тобто саме такий, якого традиційно бояться і поважають і бояри, і глибинний народ.
Путін розуміє, що ще однієї такої поразки, як в Харківській області, він і його режим не переживуть. Треба якось зупиняти українську армію, яка відчула силу і кураж, а також Захід, який допомагає завдавати все болючіших ударів по імперії та її амбіціях. А як це зробити? Єдине що у нього наразі залишилось – ядерна зброя і глибинний народ, якого можна утилізувати не рахуючись з наслідками. Ось він й взявся за них.
Те, що Путін організує на захоплених ним українських територіях «референдуми» про їх входження до складу Росії і далі погрожуватиме застосуванням ядерної зброї, якщо Україна буде намагатись їх звільнити, не стало великою несподіванкою. Про вірогідність саме такого варіанту розвитку подій говорилось ще задовго до того, як в Кремлі вирішили його втілити в життя. А це, до речі, доводить, що з Путіна остаточно впала вуаль таємничого «багатоходовочника»: він постав у образі досить прогнозованого, середньостатистичного, загнаного в кут диктатора, кроки якого добре читаються.
Путін відчайдушно сподівається, що він, як і Сталін в кінці 30-х років, закрутить на максимум гайки, втовкмачить в голови своєму глибинному народу, що його «спецоперація» – священна війна проти Заходу і його мілітаристської машини НАТО, пошле на забій сотні тисяч росіян – і велика перемога, як в 45-му, все спише. Адже, як кажуть, переможців не судять. А ще переможці самі пишуть історію своєї перемоги, в якій розказують про звірства і безчинства своїх ворогів і про героїчні подвиги своїх солдат, а також мудрість військового і державного керівництва. Однак, реальність є такою, що свого 9 Травня у Путіна не буде. Адже на відміну від середини минулого століття у 2022-му саме Кремль є абсолютним злом, проти якого об’єднався майже весь світ і в якого є розуміння, що це зло має бути зупинене. Тому, скоріш за все, Путіна чекає доля не Сталіна-переможця, а останнього російського імператора Миколи ІІ, правлінню якого поклали край, зокрема, й ті, хто ще вчора йшов за нього вмирати на фронт.
Агонія режиму
Для України путінські «референдуми» мало що міняють. Налякати ними українців після всього того, що вони пережили і продовжують переживати після 24 лютого, дуже важко. Вони й надалі будуть продовжувати звільняти свої території від російської окупації. А от для Путіна, «референдуми» – це однозначно ходи в цугцвангу. Це нові санкції, ще більша міжнародна ізоляція, ще більші проблеми для економіки, ще більше соціоекономічне напруження з усіма наслідками для режиму.
Ну а мобілізація, яка попри заяви Кремля, навряд чи буде частковою (про це вже є немало свідчень), не залишає для літака «Росія» можливостей вийти зі штопору, в який її ввів пілот, що втратив зв'язок із реальністю.
Мобілізація була найбільшим страхом російського глибинного народу. Тепер вона стала реальністю. Сотнями тисяч непідготовлене гарматне м'ясо бездумно будуть кидати в криваві жорна війни.
Путін, його генерали та пропаганда роками розказували про надсучасну «другу армію світу», показували красиві мультики про вундерваффе, якого «ще має ні у кого в світі». Тепер же сотні тисяч російських чоловіків, а також жінок («часткова» мобілізація стосується й їх), можуть на власній шкірі пересвідчитись, якою насправді є «друга армія світу». Вона насправді та ж радянська, тільки з трохи сучаснішою зброєю. А враховуючи те, що значну її частину українці вже знищили, то тепер у Росії розконсервовується і знімається зі зберігання озброєння і техніка 60-х років минулого століття, то сучасна російська армія все більше нагадує звичайну радянську, з усіма характерними для неї «особливостями». Таке ж погане забезпечення, нехтування не тільки потребами особового складу, але й його життям, хамське ставлення і некомпетентність командирів, безглузді накази і нетерпимість до будь-якої ініціативи, лизоблюдство, хабарництво, напружені відносини на етно-релігійній основі… І ті, хто все це побачать і кому пощастить повернутись додому, напевне, поставлять немало запитань до свого вождя. І робитимуть вони це не так як зараз, поодинці – молодь та інтелігенція. Ні, це будуть бойові ветерани, яких кийки поліції, омонів і росгвардії – не те що не зупинять, а навпаки – ще більше «розігріють» і озлоблять проти режиму.
Путін відчайдушно сподівається, що цього не станеться і сотні тисяч потенційних трупів росіян допоможуть йому якось здолати опір України та Заходу та всидіти на троні. Однак в цугцвангу хороших рішень не буває. Тому, все що він зараз робить і робитиме надалі – лише продовження агонії його режиму, а з ним – й нинішньої Росії.
Ігор Федик, для «Главкома»
Коментарі — 0