Лист диктатору

Доброго дня, Вікторе Федоровичу!

Напередодні Нового року вирішила написати вам листа.

Ні... Про себе і про судові процеси - я не буду, не хвилюйтеся. Я чула, як ви на своїй прес-конференції клялися, що ви тут ні при чому. Вірю :)...

Мине ще трохи часу, і ви будете розповідати демократичному світу, що коли ви народилися, я вже в тюрмі сиділа.

Але я зараз про інше. Я - про країну.

Я, в нинішній ситуації здатна піднятися над подіями і говорити з державних позицій. Не у своїх особистих інтересах, і не в ваших. А в інтересах країни.

Навіщо? – можете запитати ви мене...

...Справа в тому, що через фатальний недогляд української Кліо (це давньогрецька муза історії) два роки тому ви стали главою нашої держави. Що вона робила, та Кліо в такий відповідальний момент, важко сказати. Але, в будь-якому випадку, «маємо, те що маємо», - як любить говорити Леонід Макарович.

В даному випадку – маємо вас на посаді Президента.

Ви стали главою держави, в якій жити мільйонам українців. В тому числі і після вас. Тому я хочу дати вам кілька порад, які, я сподіваюся, дозволять уникнути фатальних помилок і дадуть можливість зберегти країну для майбутніх поколінь, а вам обличчя.

По-перше, не намагайтесь отримати повагу та любов народу насиллям і гвалтуванням. Примусового кохання не буває. Ви цю країну не в карти виграли, за вас проголосували люди, які сплутали вас з вашими біг-бордами. Сьогодні ви над цими людьми відверто знущаєтесь, і найстрашніше (для вас,) що люди це вже розуміють.

Ви оточили всю країну парканами. Складається враження, що сьогодні найуспішнішим бізнесом може стати випуск колючого дроту. Але, рано чи пізно, ви зрозумієте, що це ви за колючим дротом, а не країна.

Сьогодні у вас, як стверджують соціологи, стабільні сім відсотків підтримки. З такими темпами втрат вас не вистачить навіть на наступний рік президентства. Це вам тільки здається, що ви сильний та впливовий, а попереду безхмарне правління на довгі роки. Не довіряйте собі в цих прогнозах. Бо ще кілька фатальних помилок і вас покинуть усі, включно з Чечетовим.

І ніхто не прийде на допомогу. У вас вже була нагода переконатися, що за гроші можна збудувати хіба вертольотний майданчик, а не протидіяти Майдану.

Тому перша порада – розпочніть жити для людей. Я знаю, що вам це важко. Тож якщо не вийде, зробіть хоч вигляд, що люди все ж таки є в країні, де ви тимчасово працюєте президентом. Якщо не зможете, все для вас скінчиться значно швидше.

По-друге, не знаю наскільки ви розбираєтесь в міжнародних та геополітичних питаннях, але у мене для вас погана новина: Євро-2012 - це не договір про євроінтеграцію, вас ввели в оману. Це – футбол.

Ваш найглибший промах – згортання процесу об’єднання з Європою.

Не парафувавши 19 грудня угоду, ви відкинули країну назад на десятки років. Праця тисяч розумних та порядних людей через вас полетіла на смітник. Подумайте бодай про свої інтереси, якщо вже не про інтереси держави. У вас ніколи не вийде грати на протиріччях між Європою та Росією, як ви сподівалися. Бо і там, і там вас добре знають і адекватно оцінюють. Не з вашими природніми здібностями.

Кожен ваш крок, кожна ваша дія в зворотньому від Європи напрямку ослаблює і вас, як президента, і Україну, як державу. Зовсім не таємниця, що для декого слабкий та безпорадний президент України – кращий партнер. І поки-що, на жаль, ви цьому статусу відповідаєте бездоганно. Хоча я й не розумію навіщо це вам.

Затямте, що майбутнє України, безпека України, її інтереси, та і ваші теж, лежать в європейській площині. Та якщо хочете повернути собі бодай якесь політичне обличчя, поверніть Україну до європейської стратегії розвитку.

По-третє, не додумайтесь віддати газотранспортну систему. Це наш останній стратегічний ресурс. Вас і приймають сьогодні в «Горках» тільки тому, що ця система досі належить Україні. Після її втрати у вас не залишиться жодного аргументу ані на свою користь, ані на користь країни.

Ви віддали Севастополь за дешевий газ, і де він? Зараз хочете здати ГТС... А що наступного року здавати будете, Вікторе Федоровичу? - «Хонку» свою?

Подивіться на приклад Білорусі чи Молдови. Як тільки вони здали свої магістралі, відразу втратили будь-яку привабливість. Дружба закінчилася вмить, разом з дешевим газом.

По-четверте, припиніть родинність і кумівство в політиці. Це погано закінчується. Запитайте про це хоча б у свого товариша – вашого попередника.

То тільки в казках батько ділить майно між синами. Тому – хату, тому – корову, тому – коника-горбоконика. Але ви ж президент цілої держави, а не газда.

Зрозуміло, що ви брали шлюб ще в радянські часи, коли в ЗАГСі висіло гасло «Міцна сім’я – міцна держава». Але ви надто буквально дотримуєтеся цього принципу. І сім’я у вас уже настільки міцна, що від держави скоро нічого не залишиться.

Люди б ще може зрозуміли, аби ви синові подарували найкращу у світі бор-машину, відповідно до фаху. Але ж не Нацбанк з МВС та податковою.

Коли силовими структурами і фінансами держави беруться керувати стоматологи, то зуби болять у всієї країни.

Не намагайтеся створювати династії. Україна цього не сприйме. Український Кім Чен Ир буде нещасною та незахищеною людиною. Не потрібно. Не принижуйте й не дискридитуйте своїх синів.

По-п’яте, не привласнюйте так брутально, нахабно і відкрито державне майно. Марна праця. Рано чи пізно все доведеться повернути, пригадайте хоча б «Криворіжсталь». Держава – це не ваша персональна комора.

Влада минає і закінчується. Така її природа. І можна бути президентом у вигнанні, але не можна бути власником «Укртелекому» в екзилі.

По-шосте, політики завжди не до кінця щирі. Але не кажіть відвертої неправди. Всі ж сміються, коли ви запевняєте, що не впливаєте на роботу судів, міліції, прокуратури, що боретеся з корупцією, читаєте Чехова. Це настільки відверта неправда, що вона викликає зневагу. Люди добре відчувають фальш, вони цього не пробачають.

Коли ви говорите про подібні речі, у тих, хто вас слухає це автоматично викликає нервовий сміх. А президент не може дозволити собі бути смішним.

І нарешті, по-сьоме. Я, Вікторе Федоровичу, дуже добре вивчила анатомію диктатури. Головна її ознака в тому, що вона завжди закінчується. І завжди безславно. Диктатор, при всіх своїх силових та ресурсних блискучих атрибутах – слабка, залякана і обмежена людина. Страх – єдине почуття, з яким він ніколи не розлучається. Я, думаю, ви розумієте про що я...

У 2009 році я зустрілася з одним незвичайним політиком. Це була абсолютно впевнена в собі людина. Він мав рейтинг довіри близько ста відсотків у своїй країні. Цілий народ щодня вклонявся йому, вважав його даним країні вищими силами. Він збирався правити вічність і нічого не затьмарювало його абсолютну самодержавну владу. Він поділив усю країну між своїми синами і почувався повним господарем на своїй землі...

Але вже через два роки його мертве, сплюндроване тіло волочили вчорашні вірнопіддані по придорожній пилюці його рідного міста.

А один з його синів пропонував два мільярди доларів за можливість втечі з країни.

Не зважаючи на «особливість» наших взаємин, Вікторе Федоровичу, я, все ж, ніколи не побажаю вам такої долі. Я чесно хочу, щоб ви до Єнакієва заходили не так як згаданий мною політик до Сірту. Все у ваших руках. Принаймні поки-що.

Словом, Вікторе Федоровичу, коли будете підймати свій традиційний келих «Harrogate» під новорічною «йолкою», замисліться бодай на мить над суттю свого правління, подумайте про трагічні помилки. Про вже зроблені та про ті, які ще хочете зробити.

Аналізуйте промахи та невдачі в час їх здійснення, а не потім. Бо потім – пізно.

Робіть так, бо інакше - «я вам не заздрю». Інше – додумайте самі...

Юлія Тимошенко,

Камера № 260, куди ви мене розмістили,

Лук’янівське СІЗО. Київ

26 грудня 2011 р.