Перша світова війна: ми досі знаходимося в полоні московського історичного дискурсу

Рівно 103 роки тому завершилася Перша світова війна.

У більшості європейських країн пам`ять про Першу світову війну займає вагоме місце.

На жаль, цього не скажеш про Україну. Попри те що мільйони українців брали в ній участь, багато з них загинуло, а наша земля була ареною жорстоких боїв.

Ми досі значною мірою знаходимося в полоні московського історичного дискурсу, який послідовно ігнорує пам`ять про Першу світову. І це не дивно – адже ця війна завершилася для Російської імперії розвалом і ганебним сепаратним миром.

Таке нагадування може підважити міф про наступну велику війну, який є головним інструментом московської пропаганди. Тому і не чуємо цього дня з Кремля пафосних промов про «прадідів, які воювали», «священну війну» та закликів одягати георгіївські стрічки (які, до речі, явно доречніші саме в контексті Першої світової війни).

Українцям потрібний свій погляд на Першу світову.

По-перше, тому що вона вкотре показала тяжку долю бездержавної нації. Мільйони українців воювали та вмирали за чужі імперські інтереси. Найжахливішим є те, що часто українцям доводилося стріляти в українців.

По-друге, нам ще раз необхідно проаналізувати, чому полякам, фінам, литовцям, латвійцям, естонцям, чехам вдалося скористатися результатами Першої світової, проглосити та втримати свою незалежність. А українці знову були поділені між чужими державами. Хоч шанси втримати незалежну Українську державу у 1917–1918 були значно більшими, аніж під час та одразу після Другої світової.

По-третє, розуміння Першої світової війни дозволить глибше зрозуміти Другу світову.

Те, що навколо війни 1914–1918 на кілька порядків менше політичних баталій, – дає змогу легше відділяти зерно від полови. І цей досвід зрештою застосувати і до Другої світової війни, історія якої досі гіперполітизована та перетворена на пропагандистську кувалду.

Згадаймо сьогодні українців, які загинули у цій війні.