Поборемося з «пятою колоною» в українській владі?

На початку липня цього року Голова НАК «Нафтогаз України» А.Коболєв повідомив українській громадськості, що у цьому році Україна може обійтися без додаткового імпорту природного газу з РФ. Очевидно, що така заява сподобалась українським патріотам, оскільки ще ніхто, окрім СРСР і нацистської Німеччини (продовж кількох днів Другої світової війни), не співпрацював з агресором. Адже будь-яка економічна співпраця, тобто законний механізм заробляння грошей означає спонсорування військових схем, зброї, бойовиків тощо, які тепер використовуються агресором для вбивств українців на Донбасі. Отже, той, хто причетний до створення умов для заробляння грошей агресором, автоматично причетний до вбивств українських громадян.

Заяві А.Коболєва передувало подібне за змістом переконання заступника Міністра енергетики і вугільної промисловості України І.Діденка у травні цього року.

Навряд чи хто сперечатиметься з тим, що обидвоє згаданих є класними фахівцями у газовій сфері і мають повний обсяг інформації про її функціонування.

Для заміщення російського газу пропонувалося активно задіяти реверсні схеми поставок. Очевидно, що бралося до уваги добре ставлення Брюсселя (яке, на жаль, зникає з плином часу, зокрема, через чинник втоми від України), результати (або перспективи) перемовин з потенційними постачальниками і режим різкого скорочення споживання. Зокрема, очевидно, що малися на увазі перемовини з найбільш перспективним для України постачальником – норвежською компанією Stattoil, яка тепер посідає друге місце за обсягами поставок на європейські ринки і була б зацікавлена конкурувати з Газпромом.

Раптом в середині липня цього року, як грім серед ясного неба, абсолютно дисонуючи із згаданими заявами А.Коболева та І.Діденка, прозвучали заяви Міністра Ю.Продана і віце-премєра В.Гройсмана про те, що для наступного опалювального сезону Україні не вистачає 6 – 7 мільярдів кубометрів газу, який треба закупити в РФ. Тобто в агресора?

Нема підстав сумніватися у професійності кожного із названих осіб. Очевидно, що кожний, серед іншого, виходив із наявної у нього інформації. Зокрема – про наявність технічних можливостей (а про такі можливості стверджують, зокрема, ті, хто були причетні до проектування ГТС СРСР, Чехословаччини, Польщі та Угорщини), наявність ресурсу (газу) на західних ринках, юридичні ньюанси, результати перемовин «на Заході» тощо.

Відразу варто відзначити:

1. Технічні можливості (як стверджують зазначені інженери) поставляти в Україну необхідні сьогодні обсяги імпортного газу за реверсними схемами є. Адже лише через Словаччину, за їх інформацією, можна поставляти до 30 мільярдів кубометрів газу. А ще понад 5-6 через Польщу і Угорщину (тут варто нагадати, що минулого року було імпортовано близько 27 – 29 млрд. кубометрів газу). І це без будь-якої шкоди транзиту російського газу до Європи. Принаймні в тих обсягах, які зараз є – а це 80 – 90 мдрд. кубометрів, замість проектних 160.

2. Чи потрібно щось добудовувати (доробляти), аби за реверсною схемою транспортувати необхідні обсяги газу в Україну? Варто відразу зауважити: треба! Добудувати максимум кілька сот метрів газопроводу у Словаччині. Наголошуємо: кілька сот метрів – питання, яке не вартує обговорення (навіть за найвищими цінами) в жодному поважному товаристві!

3. Чи є для України 27- 29 млрд. кубометрів газу на західних ринках, зокрема, у Баумгартені – це найвигідніший для нас хаб? Можна відразу ствердно відповісти: зараз нема! Ніхто не поставляє стільки зайвого газу на європейські ринки, надіючись на російське «авось продам». Ніхто там не чекає нікого, зокрема Україну, з такими обсягами газу. Так газовий бізнес не робиться!

4. Чи є якісь юридичні тонкощі (наприклад, наперед законтрактовані транспортні потужності тощо)? Відразу варто зауважити, що є – Газпром, всупереч вимогам ЄС, законтрактував і не використовує значні транспортні потужності. Зокрема. – на території Словаччини.

Отже, перший найголовніший пункт вирішено позитивно. Аби вирішити пункти 2, 3 і 4, зокрема щоби збудувати кількасот метрів газопроводу, усунути юридичні перешкоди, законтрактувати газ тощо, потрібно провести відповідні переговори і зробити відповідну практичну дію. Світовий досвід показує, що для цього потрібно 5 – 6 місяців за умови наявності можливостей і відповідної підтримки. В України підтримка була і ще є – з боку ЄС (вона триватиме не безконечно, оскільки є такий чинник як «втома»). Можливості також є. Час був: переговори на Заході треба було починати ще у березні – квітні. Тепер, за 2 – 3 місяці до початку нового опалювального сезону у жовтні, уже пізно. Ніхто з нами вже навіть не сяде розмовляти на сезон 2014/15 року. Іншими словами, українцям треба або закуповувати ще 6 - 7 млрд. газу в агресора (РФ), або мерзнути. Третього нема.

З іншого боку слушно буде поставити таке питання: «а що Ви, панове, не зналии ще 2 місяці тому, що нам бракуватиме газу? Чи пагано рахували? Чому дезінформували, зокрема громадськість?»

Все це схоже, на перший погляд, на розгардіяш у владній команді. Бо справді ж – керівник НАК «Нафтогаз України» готує довідковий матеріал для заступника міністра, міністра, віце-премєра. А не навпаки. Не кажучи вже, наприклад, про главу держави. А як і навіть хто намагався (і часто успішно!) дезінформувати главу держави і його оточення 5 – 7 років тому автор цих рядків бачив і, на жаль, знає. Так виглядає, що мало що змінилося з того часу і тепер. На жаль!

Таким чином, на прикладі з імпортом газу можна (якщо є воля) зясувати, виявити та знешкодити тих, хто дезіформує очільників і українське суспільство. Хто, в результаті, «підставляє» те саме українське суспільство. Зокрема, чому цього року українці мають вибирати між холодом і безробіттям? Кому це потрібно? Звідки надходять завдання і як вони оплачуються? Кого і як запроваджують в оточення українських керівників аби далі їх щонайменше дезінформувати, подавати чутки як офіційну інформацію тощо.

Словом, газ дозволяє реально поборотись з «пятою колоною», яка сидить в українській владі!

Слава Україні!