Про Гройсмана і двобокість антикорупціонерів

Але тут не про уряд, а про урядову рекламу від прем’єра Гройсмана. І навіть не про неї безпосередньо, а про те, як на це реагують деякі наші «принципові» активісти.

От ви пригадуєте, який хай піднявся, коли минулого року на телеекранах пройшла доволі скромна рекламна кампанія на підтримку прокуратури. Там якась структурка (ніби той же одіозний ЦПК чи ще хтось подібний) навіть до суду подавала. А зараз в десятки більше роликів про роботу Кабміну. Ще раз застережуся – не бачу в цьому нічого надто поганого. А ті самі «антикорупціонери» ні гу-гу.

У чому причина? Та дуже все просто. Усі ці борцуни постійно, цілеспрямовано борються проти Президента й Верховного головнокомандувача України. Іноді борються аж надто синхронно з російською пропагандою, принаймні, з її постпредами в Україні. І якби Гройсман зараз активно виступав, як невід’ємний член президентської команди, били б і по ньому, як продовжують атакувати Юрія Луценка. А зараз Володимир Гройсман розкрутив невелику інтригу, яку деякі наші політологи називають конфліктом, розколом владної команди тощо. Це, звісно, доволі далеко від реальності, але припущення вже почало гуляти інформпростором. А отже, в усіляких «активістів», як у знаменитої собаки Павлова, спрацював умовний рефлекс: ворог мого ворога – мій друг. Не має значення, стане цим другом раніше нелюбий Гройсман, який-небудь конкурент з опозиції чи навіть сам Путін.

Для Володимира Гройсмана це підстава замислитися, чи не перестарався він трохи в демонстрації своєї незалежності. А нам нагадування – добре стежити за тими, хто завжди «принципово проти», бо там межі між опозицією до президента й опозицією до України часто не помічають.