Справа Ноздровської. В усіх пов’язаних з убивцею має земля горіти під ногами

Але воно страшне й тим свавільним відчуттям безкарності в частини «вершків» нашої псевдо-еліти. Вони вже ніби й колишні: і мажор-убивця її сестри навряд чи зможе в новій Україні зробити якусь кар'єру, й його дядько- суддя, що покривав свого виродка-родича, ніби ж уже звільнений, але вони досі впевнені, що саме вони господарі життя в нашій країні, що їм усе дозволено, а кожен, хто посягне на їхню озвірілу безкарність, може отак просто бути знищений і все...

Але є ще третя складова, через яку поліція не має права легковажити з цією кримінальною справою. Це те, що навіть найменша слабинка, яку в цій чи десятках подібних кримінальних проваджень продемонструє слідство, може колись призвести до найстрашніших наслідків. Адже тут заторкнуто визначальну проблему - справедливості. Це тільки безнадійні марксисти вірять, що революції відбуваються від злиднів і нестатків. Так було, але вже дуже давно. Нині двома основними детонаторами є: для середнього класу розуміння, що ти можеш щось втратити з того, що вже маєш, на що заслужив або хоча б ілюзію цього здобутку виплекав (згадайте революції 2004 й 2013-14 років); а для всіх загалом - це також відчуття особливо наглої, демонстративної несправедливості, яка призвела до раптової кривавої трагедії.

Конкретно в цій справі мусять бути задіяні особливі важелі, щоб хтось десь на середній ланці не зумів «домовитися» за валізочку грошей. Роздмухувані найпримітивнішими популістами заяви, про те, що зацікавлені особи купили (можуть купити) Луценка, Авакова тощо - повна ахінея, просто судять по собі (але, якщо ти сам готовий продатися, аби ж хтось купувати забажав, то це не означає, що всі навколо на тебе подібні). Але на середньому рівні, особливо, коли справа почне пробуксовувати, у місцевого поліцейського начальства така спокуса врешті може й появитися. Тому це буде аж ніяк не пі-ар акція, коли хтось з керівників силових структур оголосить, що бере справу під персональний контроль, а за тиждень вчинить (з підставами чи навіть без них) публічну розбірку через відсутність результатів. Це, найперше, зрозумілий поліцейському керівництву сигнал.

І ще одна деталь, яка ніяк не прописана в кодексах і, можливо, на перший погляд, суперечить принципам правової держави. Але зараз у всіх, хто хоч опосередковано пов'язаний з мажором-убивцею, засудження якого добилася Ірина, та його дядечка-судді, має земля горіти під ногами. Не підтвердиться - можна буде попросити пробачення, але вони мають не раз на місяць з'являтися на формальний допит, а повинні щодня по 8 годин відсиджувати в кабінетах слідчих. Нехай їм тисячу разів повторяють ті самі формальні запитання, але вони мають себе вже відчути в шкірі всіх близьких обох убитих сестер. Я не виключаю, що реальним убивцею правозахисниці може бути хтось абсолютно сторонній з зовсім іншими мотивами. Може він умисно підгадав для вбивства наступні дні після блокування Іриною вже майже заготованої амністії для мажора. Це теж можливо, але на те ми й утримуємо поліцію, щоб вона всі версії вивчала.

А щодо цього «елітно-суддівського» оточення, то вони вже винні, бо саме через їхню впевненість у безкарності обкурений племінник вчинив смертельне ДТП. Саме вони дозволили собі увесь цей час залякувати й тероризувати родичів загиблої, тиснути на суд, витягувати винуватця першого вбивства під амністію. Вони точно не будуть невинно потерпілими. Але публічна демонстрація такої юридичної активності дуже багатьох мала б стримати на майбутнє. Бо ми можемо скільки завгодно робити революцій, перезапускати Українську державу, а господарями життя в ній і далі залишатимуться отакі колишні.