Зустріч Порошенка і Трампа: резолюцію про миротворців внесуть США?

Доки всяке антиукраїнське паскудство займається в Україні словоблуддям, пробує розколоти й загнати в депресію все суспільство, а ще дискредитує нашу країну перед усім світом, є ті, хто спокійно роблять свою роботу. Роблять її по максимуму, витискуючи навіть те, що ще вчора видавалося неймовірним. І при цьому не опускаються до того, щоб відповідати на потоки бруду.

Почув зверхню фразу одного нардепа, що зустріч з Трампом була суто протокольною і не більше. Ну наскільки треба самого себе отруїти жовчю, щоб таку дурість вимовити. Вже попередня (бачимо за всіма десятками результатів) була аж ніяк не ритуальною – контакт вибудовано, Трампу все необхідне у вуха вкладено, підтримку для наших ініціатив отримано. Вся команда президента США зараз говорить одним голосом те, що нам потрібно і що вкрай згубно для агресора. Та ще й економічні контакти та диверсифікацію енергопоставок задіяли.

І, до речі, для Трампа, який є прихильником надкоротких зустрічей і переговорів, уже тих пів години, а тим більше сьогоднішня година – це ознака абсолютно неформальної розмови. Він просто не витримує формальних переговорів у таких часових рамках. Тому обоє переговорів були вельми результативними й довірливими. Про попередні ми вже можемо так судити за наслідками, а про нові за передумовами й попередніми заявами.

Уже можемо розраховувати на підтримку Америкою нашого варіанту мандату миротворчої місії. І ще одна деталь. Ризикну припустити, що проект відповідної резолюції буде вносити не Україна, а якраз США. Це такий маленький привіт групі політтехнологів, які другий день обурюються на радіохвилях, чому досі не оприлюднили НАШ проект. Шкода, що у нас нема статті в кодексі про колаборантство, бо така одностайна (й майже дослівна) вимога кількох цілком різних говорючих голів свідчить про скоординованість. А потрібно це саме Путіну, щоб ми винесли завчасу виключно свій проект, аби мати змогу провести дискредитаційну кампанію й потім, коли дійде до розгляду, заветувати його за якимись формальними (штучно створеними) зачіпками.

Позиція Порошенка – спробувати переконати Трампа, щоб резолюцію й мандат для місії внесли США чи хоча б офіційно оголосили про повну підтримку. Зараз над цим ведеться робота, можливо вже є результат – не знаю. А зі Штатами Рашистан усе рідше ризикує тягатися. Ця логіка зрозуміла всім більш-менш грамотним політикам і спеціалістам, але частина з них і далі пробує нав’язати нам путінський план.

Певна закритість від преси частини тем, які обговорювалися, підштовхує до думки про успіх у переговорах щодо летальних озброєнь. Уже прогнозую, як за пару днів усі ті, хто досі розказують, як нам ці озброєння необхідні, але ми їх досі не отримали, бо «Порошенко не такий і просить не так», почнуть говорити протилежне.

Ще не знаю, як всі ці тимошенківці, самопомочісти чи різні борцуни стануть аргументувати свою нову позицію, чому «американська зброя нам страшно зашкодить», бо ж не випадає їм дослівно повторювати аргументи путінського агітпропу. Хоча... А що таке відносно нові озброєння для захисту й відбиття атак, найкраще ілюструє Афганістан. Радянські вертольоти й літаки повністю контролювали весь простір, і опір скоро б припинився через тотальне знищення всіх повстанців. А потім США надали стінгери й за тиждень-два все кардинально змінилося, атаки захлинулися й незабаром радянська армія покинула країну. При позиційній війні ці засоби не надто результативні, але хто впевнений, що в один день Путлєр не пошле війська вглиб України? Починати переговори й чекати на поставки тоді вже буде пізно.

Ну і особливо неприємна новина для нашої непримиренної опозиції – є вже дані, що під час переговорів представники команди Трампа коротко проаналізували наші реформи й висловили їм своє сприйняття та нерозуміння дій тих, хто блокує їх упровадження. Сам Трамп часом любить розкидатися порожніми компліментами, але в розмові брали участь віце-президент Майк Пенс, держсекретар Рекс Тіллерсон, радник президента з питань нацбезпеки Герберт Макмастер, представник США в Україні Курт Волкер. А ці хлопці на компліментарні фрази дуже скупі.

До речі, хоч візит і робочий, але до переговорів на найвищому рівні зазвичай запрошують і посла США в країні, звідки приїхав гість. Цього разу таких пропозицій пані послу не надійшло. І це привід задуматися всім тим, хто досі за рекомендацією американського посольства гарно підсідав на гранти, підспівував двозначним заявам посольства тощо. Чомусь думаю, що в декого фінансові потоки різко обміліють.

А взагалі візит виглядає дуже успішним. І переговори з Дональдом Трампом (другі за короткий час) явно не випадають із цього контексту.

Але це все десь там, за океаном, а тут у нас – суцільні «зрада» й «усепропало».