Ми не знаємо, чи доживемо до виборів. А хтось вже готується до них…

Коли в Бучі збирали тіла наших закатованих окупантами громадян – їх не питали про політичні погляди.

Коли 24-річний гробовщик Ігор Середа розказував світу про страшні знахідки в деокупованих селах – було неважливо, за яку партію голосували жертви.

Коли в Ізюмі в лісах збирали закатованих жінок, дітей і ідентифікували руку з браслетом – а це був батько двох дітей із Нікополя і наш досвідчений захисник 93-ї бригади – що ви відчували в ту мить? Сперечалися через прізвища політиків минулих, нинішніх, майбутніх? Політики – я нагадаю, це наймані працівники з контрактом на 4-5 років. Не ідоли, не ікони, не Мік Джаггер, Пол Маккартні чи Христос.

Коли летить «шахед» чи ракета – вони не вибирають, в шибку чийого політичного прихильника залетіти сьогодні.

Так само дніпровські хвилі не обирали, який саме будинок – голосувальника Порошенко, Зеленського, Тимошенко чи Сальдо – знести на своєму шляху після підриву Каховської ГЕС. Зносили в Чорне море усіх підряд – тепер ті дахи плавають біля одеських пляжів.

Що би не розповідали нікчемні політтехнологи і інстаграмиці з гіпсами на носах і булхорнами на вустах про «ось-ось і Крим ще за тепла» – ви бачите, як тяжко вигризаються метри землі, втраченої за перші пару тижнів.

Коли хтось вилазить нині з експертизою «контрнаступ накрився» чи «ах, подбили «Леопард» – я бажаю цьому іксперду бути зараз серед екіпажу на цьому напрямі. Але хтось це робить. І навіть заздалегідь попрощався з рідними. Побачив внука, поцілував дружину. Говорити і творити контрнаступ руками – то є різні речі. І зараз уже можна говорити, що коли минулого листопада ми звільнили Херсон, це не був акт доброї волі окупантів. І не якісь таємні домовленості з Москвою. Це були довгі місяці ретельних боїв і вигризання – часто трагічних для нас.

Я хочу нагадати, що у нас не буде більше шансів на порятунок. Чи не єдиний раз нам пощастило, а точніше ЗСУ вигризли це право – що у нас є добрі союзники і підтримка. І головне не загратися у скоропадських та винниченків, як це було 100 назад.

Ви, певне, чули, як Путін попри все уперся рогом, мовляв, «чому українці нашим коштом повинні жити і на наших історичних територіях?». І це свідчення, що у нас немає іншої можливості утвердитись у праві на життя, крім як ціною надзусиль і втрат. Про політичні смаки не питають у тих, кому оголосили тотальний геноцид.

У недалекому майбутньому ми підемо на вибори і будемо обирати партії та політиків на власний смак. Але до цього дня чимало хто з нас не доживе фізично. А ще хтось втратить свою людську подобу. Пам'ятайте про це. І робіть висновки.