Українцям не варто боятися. Це росіяни мають панікувати

Інколи встигаю трохи постежити за соцмережами й бачу, що, на жаль, останніми днями інформаційно-психологічні операції росіян подекуди даються взнаки.

Росія: «Україна нібито б'є по території РФ, типу підриває там якісь колії (або ми самі це інспіруємо), тому нам доведеться вдарити по центрах прийняття рішень у Києві і де там ще».

Теж росіяни: «Від пожежі і детонації згорів крейсер «Москва», це казус беллі щодо України, тепер потрібна не спецоперація, а війна, ми вб'ємо Зеленського, влупимо ракетами по Києву (Кірбі підтвердить). І ось уже зарядили по заводу у Вишневому».

Частина українців у соцмережах: «Ааааа, нам страшно! Що творити, куди тікати? Даремно ми повернулися в Київ/Львів/тощо, вони справді вдарять, он уже вночі були вибухи, це помста за «Москву», може, полегше з ними?..»

Як швидко ми забуваємо погане, товариство.

Я не буду казати, що війна йде вже вісім років (до речі, річниця початку АТО була вчора).

Друга кампанія – ця сама «велика війна» – триває вже 50 днів. У ній були Буча і Маріуполь, Ізюм і Чернігів, Ірпінь і Охтирка, рівненська телевежа й миколаївські казарми, Гостомель і Старичі, Волноваха і Тростянець, Харків і Бородянка, ЧАЕС і ЗАЕС, Мотижин, Херсон, зґвалтовані жінки, вбиті діти, розстріляні медички, сотні місць злочинів по півночі, сходу, півдню України, та й у центрі й на заході теж.

Відвикли в Києві від ракет за пару тижнів? А в Харкові обстріли щодня

Ракети прилітали повсюди. Ось я бачу в будинках навпроти вибиті шибки і спалені поверхи. У нас у будинку теж є вибиті вікна (Київ).

Чи є привід панікувати від загрози якогось нового, гіршого етапу війни? Та ні.

Тактична ядерна зброя? Справді? Після Маріуполя це точно має бути страшніше?.. Теж ні.

Спершу Путін довгими словесами, потім Сєргєйцев стисло і чітко донесли нам, що йде війна за винищення української нації як такої. Ми це давно зрозуміли.

То що ж? Просто маємо і далі тримати стрій і робити свою справу.

Боятися має русня. Боятися нашої помсти за все, боятися сили нашої армії і тиску всього цивілізованого світу

Вони вже бояться. Погляньте на їх істерики й перелякані обличчя в ефірах у Скабєєвої.

Де їх армія, нам відомо. Що з нею – теж.

До ракетних ударів ми готові з 24 лютого (краще було б, якби раніше, але вже як є). Їх імовірність щодня багато разів проговорена.

Свій маневр і заходи безпеки ми теж знаємо. При цьому живемо далі і працюємо, як нормальні українці. А не так, як цього хотіла б РФ – у страху й занепаді духу.

Нові потоплені крейсери «Москва», розбиті кантемировські дивізії ще будуть.

Буде і в України ще багато втрат. Перемога прийде, хоч і не за помахом чарівної палички.

Країною української нації залишиться Україна, а не те, що далі на захід

Страх – теж по-своєму захисна реакція й іноді помічний, щоб розуміти реальність загрози. Але всьому своя міра. Для паніки та якогось особливого ажіотажу зараз точно не час.

Хай тремтить русня.

Віримо в ЗСУ, віримо в союзників, віримо в Україну.