Гайдамаки та «Нацкорпус»: сумні історичні паралелі, які мають стати уроком

Ні, у вірогідності якихось силових дій з боку НацДружин я сильно сумнаваюся – крім, звісно, провокацій на камеру та захоплення пустих сцен. Сумно від іншого. Сотні молодих здорових юнаків ідуть за лідерами НацДружин, бездумно повторюючи їхні догми та виконуючи їхні накази. І чимало їх же свято вірують, що роблять те, що мусить принести благо Україні, що звільняють свою країну від «бариг і олігархів».

Я знаю. Я достатньо бачив їх таких – здорових парубків фізично, і ще наївних дітей всередині.

А чого їм не вірити? НацДружини, це ж не просто так – це ж організація створена колишніми бійцями розпареного недорогенькими відомого добробату – батальйону «Азов». Їхній лідер – екс-командир «Азова» нардеп Білецький. Білецький для них – особа легендарна. Протистояв режиму Януковича у Харкові. Бився з колорадами на вулицях Харкова весною 2014-го. Сформував «Азов». Звільняв Маріуполь – як командир. Захищав Маріуполь в серпні-вересні 14-го… Про смерть юриста Ярослава Бабича, в якій колишній товариш Білецького по СНА О. Однороженко напряму звинуватив Білецького, їм з певних причин не розповідають. Про те, чому Білецький перед оточенням увів бійців «Азову» з під Іловайська – не говорять також.

От вони й вірять – бо не читають літератури іншої. Певно – вважають її ворожою брехнею. Вірують що так – правильно. Що так – треба. Чи праві вони?

Коли постають такі питання я завжди шукаю в історії паралелі – і як правило їх знаходжу. Маю паралель і для НацДружин.

Був у 1918-1919 рр. в складі Гетьманської армії, та Дієвої Армії УНР такий 3-й Гайдамацький полк. Сформований він був як класичний добробат – курінь Червоних гайдамаків. Командир куреня (батальйону) – особа легендарна, Омелян Волох, людина яка в Першу Світову війну піднялася з рядових у штабс-капітани, був кавалером семи російських бойових орденів і мав нагородну Георгієвську зброю. Поповнений курсантами 2-ї Юнацької школи (1-а відома участю в бою під Крутами) курінь перетворився в Гайдамацький кіш Слобідської України, керований особисто Симоном Петлюрою. Потім переформовані в полк, гайдамаки влилися до Запорізької дивізії і взяли участь в поході полковника Болбочана на Харків, Катеринослав і Крим.

Гайдамаки були постійним головним болем для гетьманської влади – повсякчас бунтували. Політизовані вони були понад всяку міру, і особливий успіх у них мали популістські просторікування соціалістів. Але гетьман їх не розформовував – цінував за патріотизм і мужність. Гайдамаки відплатили – стали епіцентром протигетьманського повстання на Донбасі. Після втрати Україною Харкова – мусили відступати. А далі…

Саме гайдамаки Волоха здійснили арешт полковника Болбочана – при чому справа ледь не дійшла до бою між гайдамаками і Чорними запорожцями (бійку зупинив сам Болбочан). Те що ледь не прийшлося битися зі своїми, гайдамаків не турбувало. Вони ж патріоти! Вони ж все робили для України! Вони ж вірили своєму керманичу.

Гайдамаки Волоха вбили полковника Виноградова, гайдамаки самовільно намагалися роззброїти 1-й полк Січових стрільців, гайдамаки взяли участь у Проскурівському погромі… Гайдамаки ігнорували накази Петлюри і діяли як «кішка що гуляє сама по собі» (те саме на фронті я неодноразово чув про «Азов»). І все це – з вірою що все це на користь Україні. Вони ж – патріоти! Режисер Довженко, поет Сосюра – вони теж були гайдамаками.

Результат цих вихилясів був передбачуваний. У грудні 1919 р. гайдамаки Волоха захопили державну скарбницю УНР – і перейшли до московських більшовиків. Гайдамаками були поповнені 44-а та 60-а стрілецькі дивізії РККА. Колишні гайдамаки Волоха примудрилися взяти участь в боях проти українського війська (ДА УНР) та загонів українських повстанців – оспіваних Горліс-Горським і Ковалем.

Фінал історії був трагічний. Командира гайдамаків Омеляна Волоха у травні 1933 р. було заарештовано і відправлено на Соловки – займатися громадсько-корисною працею в ім’я милих йому соціалістичних ідеалів. Тоді ж по всій Україні почали брати колишніх гайдамаків – як «націоналістів» і «петлюрівців». У жовтні 1937 р. ще ув’язнений Волох здобув нове звинувачення, представ перед судом трійки НКВД, і там швидко та без буцань між звинуваченням і захистом (тобто судом, про який мріють нині НацДружини) був приречений до розстрілу. З виконанням вироку не зволікали також – це ж вам не демократія якась?!

Щось мені підказує, що цієї сцени нашої історії члени НацДружин не знають. Вони не замислюються що можуть закінчити так само – під конвоєм біля Магадану або в московському розстрільному підвалі. Так само – як не знають вони, чому Білецький пішов з Іловайську і чому його за те навіть не пожурили. Навіщо їм щось знати?

Вони ж вірять!