Ефект Крут: трагічна історія повторюється?

Наша кардинальна відмінність від росіян полягає в тому, що на війну в нас насамперед пішли «діти майданів» – пасіонарна меншість, яка прагнула змінити країну на краще, вірила в можливість таких змін і була їх активними агентами.

В орді у бій рвуться насамперед жертви ресентименту. Які прагнуть «відродити велич Росії», воскресити чи то Російську імперію, чи то Радянський Союз. Реконструктор Стрелков-Гіркін їхнє чудове уособлення.

Росіяни прагнуть реваншу, повернення у минуле, яке мариться їм величним і славним; ми – іншого майбутнього. І тому перед українськими пасіонаріями постає подвійний виклик: протистояти реваншистам зовні та тим, хто сповідує принцип «аби не гірше» всередині.

Майбутнє (яке за означенням відмінне від сучасності) насправді потрібно лише дещиці пасіонаріїв. Жити «на оновленій землі» хоче абсолютна меншість. Бо надто адаптивна людська істота. Надто гнучкий у неї хребет. Обурюючись хабарництвом серед воєнкомів, суддів, лікарів та депутатів, пересічний посполитий не прокидається з думкою, як цьому запобігти. Радше шкодує, що серед можновладців немає його (саме його) кума, брата, свата...

Трагедія цієї війни, зокрема у тому, що саме пасіонарії стояли в чергах до військкоматів на початку цієї війни, саме вони часто-густо без будь-якої мобілізації чи статусу ставали на захист батьківщини, створювали легендарні підрозділи і, на жаль... гинули також першими...

Чи не щодня спостерігаючи в Інтернеті, як працівники військкоматів виловлюють на вулицях і площах міст майбутніх захисників батьківщини, я розумію, що запас справжніх пасіонаріїв в нас закінчується. Записних балоболів, які створюють інформаційний шум, не бракує. Відповідальних лідерів, здатних повести за собою людей у невідоме майбутнє, залишається все менше.

Мій друг Кириченко Владислав називає це «ефектом Крут». Коли агенти змін, дріжджі, покликані квасити все суспільне тісто, передчасно гинуть захищаючи батьківщину. Напевно символом такого сучасного українського пасіонарія, який не хотів миритись з ницими реаліями українського життя, був Роман Ратушний, передчасно загиблий влітку минулого року.

Мартиролог цієї війни містить тисячі імен сучасних «крутян», покликання яких – бути агентами змін в цій країні, але які стали її оборонцями і передчасно поклали голову за неї. І це навіть трагічніше та далекосяжніше за тимчасово окуповані території. Бо краще майбутнє для свого народу виборюють люди, а не квадратні кілометри...

Одержимість поверненням територій може коштувати нам втраченого майбутнього. Бо пасіонарії, агенти змін – це штучний товар і вони за означенням не можуть ховатися від війни десь у ситій Європі чи бігати від воєнкомів в Україні. Абсолютна більшість з них вже воює. Чимало – вже наклали життям за право українців самим обирати свою долю. І найбільша загроза полягає в тому, що без сучасних крутян вірогідність змарнувати шанс на краще майбутнє для України драматично зростає.

І тому Україна наразі під подвійною загрозою. «Просто припинити стріляти» означає винагородити Путіна за його огидне вторгнення в Україну, руйнування глобальної безпекової архітектури та плюндрування правил, на яких тримався повоєнний світ. Це означає зрадити тих, кого Україна не змогла захистити в першій половині 2022 року, але хто так щиро чекає на повернення жовто-блакитних прапорів до своїх міст та селищ.

Водночас війна до «останнього діда в останньому українському селі» може надірвати Україну. Будемо щирі: головна проблема на фронті наразі не брак зброї – все критичнішим стає брак мотивованих та обстріляних бійців. Ми ще, слава Богу, далекі від «бродіння у військах», яке зазвичай передує революціям чи повстанням. Але ми, на жаль, також уже далекі від того нестримного бажання вистояти і перемогти за будь-яку ціну, яке переповнювало українців навесні 2022-го. Хто будуватиме майбутню Україну, якщо віна забере занадто багато сучасних українських крутян?

Останнім часом все більш переконуюсь, що ключі до перемоги у війні з ордою лежать не у Вашингтоні, Берліні чи Брюсселі – вони лежать у Києві. Або Україна зміниться, як вона змінилась навесні 2022-го, здивувавши весь світ, або війна забуксує і перетвориться на мʼясорубку, що перемелює людські тіла без будь-якого суттєвого просування на фронті. І чим довше ця мʼясорубка працюватиме, тим менше мотивації воювати до переможного кінця залишатиметься в українців. І тим більше зростатиме запит на радикальні зміни. А зреалізувати цей прорив у майбутнє зможуть тільки справжні адепти та агенти змін, паростки нової української еліти – ті самі пасіонарії, яких ми щодня втрачаємо на фронті...