Санкції США влучать «в яблучко» Північного потоку – 2

Цього разу йдеться не просто про надання права Адміністрації Трампа піддати санкціям російський проект, як це передбачав прийнятий Конгресом і підписаний 2 серпня 2017 року Дональдом Трампом закон CAATSA. Трамп не хотів сваритися з росіянами, тому мало що робилося практично. Хоча потрібно віддати належне американській дипломатії, яка зробила потужну проекцію загрози цьому антиєвропейському проекту, що вбиває клин і в євроатлантичну солідарність. В запропонованому республіканським сенатором Тедом Крузом документі мова йде про компанії-підрядники, без яких «Газпром» просто не зможе завершити цей проект. Наприклад, проти підрядника, який зварює труби і безпосередньо укладає її на дно морське.

Під санкції потраплять й деякі інші компанії. Є, наприклад, не такі великі підряди як на кілька мільярдів євро по зварюванню та укладанню труб, які дісталися Allseas Group SA (швейцарська компанія, що спеціалізується на укладці підводних трубопроводів та інших інженерних робіт на глибокій воді – Ред.). Мова йде про дрібних підрядників, без яких функціонування проекту теж неможливе. Це, наприклад, система технологічного зв’язку та безпеки газопроводу. Там менша сума – десятки мільйонів євро, але без цього проект теж не буде нормально функціонувати. Це робить невелика німецька компанія, яка такі самі послуги надавала і по «Північному потоку-1».

Сам законопроект насправді «хірургічно» точний, тому Росія і активізувала своє потужне лобі не тільки в Європі, а й у США. Росія почала контрнаступ і за океаном, і на континенті за принципом «это есть наш последний и решительный бой». Компанія Nord Stream 2 AG подає позов до Суду Європейського Союзу в Люксембурзі щодо скасування поправки до Газової директиви ЄС, якою накладаються обмеження на використання газопроводу. В самих Штатах віднайшли сенатора-республіканця Ренда Пола. Саме через його критичну позицію на адресу законопроекта Теда Круза, за інформацією американських ЗМІ, і перенесли розгляд законопроекту у комітеті Сенату на цей тиждень.

Ренду Полу значною мірою завжди була притаманна проросійська позиція. Саме він у серпні 2018 року возив лист Путіну, яким запрошував російських законодавців відвідати Вашингтон. Він виступає за діалог з Росією попри всі проблеми, тому, на його думку, не треба створювати додаткових проблем у вигляді санкцій проти «Північного потоку – 2» у до того непростих відносинах між Росією і США, а також між США і ЄС, де теж все зовсім не безхмарно. Ренд Пол не говорить, що виступає проти санкцій. Але попросив відтермінувати розгляд законопроекту Теда Круза, бо, на його думку, потрібно конкретизувати санкції, а сам законопроект досить загальний.

Враховуючи певний рівень хаотизації у вашингтонських коридорах влади, я не переконаний, що зараз цей законопроект може бути прийнятий. Хоча він залишає простір для оптимізму. Але якщо зараз законопроект не стане законом, то це не означає, що росіянам разом зі своїми європейськими «сатрапами» можна відкорковувати шампанське. Сполучені Штати на цьому не зупиняться, навіть, якщо би так хотів Трамп. Головна протидія «Північному потоку – 2» йде саме з Конгресу.

Високе мистецтво американських санкцій, якщо вони будуть введені, полягає в тому, що європейські компанії самі відмовляться від подальшої участі в реалізації проекту. Оскільки Allseas Group SA має купу різних контрактів в Мексиканській затоці, для неї постає дилема: чи вихопити кілька мільярдів путінських грошей з «Північного потоку – 2», але при цьому втратити купу контрактів в Мексиканській затоці у американців, зіпсувати імідж і потрапити в чорні списки американських відомств? Чи, все-таки, краще недоотримати ці кілька мільярдів від Путіна, але спокійно далі десятки років працювати на американському ринку?

У росіян була ілюзія, що ще трішки, і вони зможуть додавити європейців, і все буде нормально. Але цього не відбулося. Більше того, тепер на тлі інших діянь Росії, зокрема в Чорному морі, до цих трубопроводів прикута ще більша увага з боку США. Бо відбувається перекриття цілого ряду вільних для судноплавства зон під приводом проведення якихось там навчань, встановлюються заборонені зони, і вони якимось дивним чином співпадають з маршрутами російських трубопроводів. І якщо зробити проекцію на Балтійське море, де пройде «Північний потік – 2», там буде те саме.

Пручання Данії. Копенгаген зі свого боку продовжує блокувати «Північний потік – 2», не надаючи дозвіл на укладення труби у своїх територіальних водах. Проте данська ділянка – це всього кількадесят кілометрів – її можна обійти. І якщо росіяни, все ж, не отримають відповідного дозволу Данії, вони підуть альтернативним обхідним маршрутом, хоча вони разом з німцями все ж хочуть додавити Данію.

До слова, в Україні часто пишуть, що Данія єдиний наш союзник. Так, Копенгаген вказує на те, що цей проект є негативним для ЄС і України. Але у Данії тут є свої інтереси. Колись у 2015 році російський посол в Данії висловився, мовляв, якщо Копенгаген приєднається до американської системи ПРО, то ракетний удар очікуватиме данські кораблі, на яких будуть розміщені елементи ПРО. Тоді він показав «Кузькину мать» Данії, а тепер Данія, блокуючи «Північний потік – 2», показує «Кузькину мать» Росії.

Транзитний контракт – нові умови? Днями в ЗМІ з'явилась новина про те, що Росія наполягає на укладенні короткострокового транзитного контракту з Україною (діючий втрачає чинність 1 січня 2020 року), щоб виграти таким чином час, поки не добудує обхідні газогони.

Я би радив ігнорувати подібні речі. Бо будь-які контрактні відносини між «Нафтогазом» і «Газпромом» в сенсі транзитного контракту можуть бути лише після виплати з боку «Газпрому» $2,8 млрд по рішенню Стокгольмського арбітражу. Крапка. Тільки після цього починаємо обговорювати короткострокові, середньострокові чи довгострокові контракти.

Євросоюз буде тиснути на Україну? Треба спокійно переносити цей тиск, закачувати газ у підземні сховища і пропонувати європейським компаніям переглядати статті контрактів з «Газпромом», щоб брати газ на російсько-українському кордоні, який «Укртрансгаз» буде транспортувати далі в Європу в рамках контракту з відповідною компанією, яка змінила пункт здачі-приймання газу від «Газпрому». Український оператор ГТС просто буде надавати транспортну послугу європейській компанії. До прикладу, та ж німецька RWE буде отримувати свій газ не в Ужгороді, а на кордоні з Росією. А далі буде йти вже її газ, а не газ «Газпром експорту», і цей газ «Укртрансгаз» чи компанія-оператор далі транспортує німецькій RWE.