У Зеленського вважають посаду мера Києва з сильними повноваженнями небезпечною для себе

Пробігся по свіжому законопроекту. Очевидно, що такий великий документ писали не (тільки) депутати нинішнього скликання – явно до цього в Офісі президента долучили фахівців, котрі не один рік мають справу з правовим полем місцевого самоврядування. Отже, перший побіжний аналіз виявив наступні цікавинки.

Банкова вважає посаду мера з сильними повноваженнями небезпечною для себе, тому пропонує вилучити у нього максимум повноважень. Це досягається двома способами. По-перше, запровадженням так званого загального нагляду з боку очільника КМДА за рішеннями усіх органів місцевого самоврядування – від мера і до виконкомів.

Використовується стаття 144 Конституції України, котра передбачає, що можуть зупиняти рішення органів місцевого самоврядування – щоправда, невідомо хто, і у переліку вичерпних повноважень місцевих адміністрацій це у Основному Законі прямо не прописано.

Утім, на це авторам законопроекту байдуже – і я б не сказав, що така байдужість не є обґрунтованою, тому що я поки що не бачу Конституційного суду, котрий би був настілький суворим буквоїдом, щоб вимагати такої скрупульозності від законодавців.

Друге – це «розбазарювання» повноважень мера, а також Київради, на яку той має вплив, і виконкому, котрий мер очолює, на користь районних рад і їх виконкомів. Тобто мера Києва збираються насильно «децентралізувати».

Утім, децентралізація ніяк не обійдеться без центральної влади. Доходить до парадоксів – кількість районів, приміром, будуть визначати не самими киянами, Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Київської міської ради, погодженими з районними в місті Києві радами.

Очевидно, що це законсервує абсолютно недолугу і нелогічну радянську систему поділу Києва на дюжину районів. Нині район є зайвою ланкою – сучасні технології дозволяють керувати містом з Хрещатика, та й не існує в реальності ніякої територіальної спільноти громадян у вигляді «район», щоб у неї були відчуття спільності.

Є варіант розділити Київ щонайменше на 50 «масивів» – от у таких території них є спільність, але цей законопроект такого не передбачає.

І взагалі, для масивів слід було б прописати нішу структуру повноважень місцевих рад і їх виконкомів, трохи їх полегшивши.

Де-факто, таке відновлення райрад не призведе до покращення контролю громадян за місцевим самоврядуванням. Район – не набагато ближча до виборця структура, і при цьому, політична відповідальність районних начальників (депутатів і виконкомівців) буде нижче. Бо порівняно з депутатами парламенту і меншою мірою – депутатами міськради, мало кого цікавить, хто там з районних депутатів під яким політичним брендом що робить.

Нечітко прописані розподіли повноважень між «київською» та районними владами в частині забудови. І ті, і ті формують певні правила,

Райради - встановлюють єдині умови та обмеження забудови земельних ділянок; а Київрада - правила забудови. Очевидно, що у такому чутливому питанні, де крутяться сотні мільйонів, назріває бардак, вигідний забудовникам.

Законопроект, в певних моментах достатньо докладний, усе ж залишає ряд питань відкритими. Приміром, як формуються виконкоми райрад? Адже всюди написано, що голова підписує їх рішення – то хто ці люди і як вони рішення свої прийматимуть? Чим, власне, керуватимуть райради – звідки, крім як з барського плеча Київради, у них з’явиться комунальне майно? Звідки, крім милостивого рішення Київради, вони отримають бюджети? І т.д.

Загалом, законопроект – радше пробний шар, аніж завершена законодавча пропозиція. Позитив у ньому однозначно у тому, що з’являється інстанція, котра потенційно може захищати права киян, якщо вони порушуються місцевою владою (як було десятки років у Києві). Негатив – усе ж це не ті повноваження, котрі мала прокуратура, бо, приміром, від порушень прав мешканців забудовником голова КМДА їх не захистить. І головне – ми розуміємо, що за нинішньої судової системи керувати столицею буде той, хто, по давній українській традиції, керує суддями.