Дотиснути чи відпустити? Що робити Заходу з Росією

Росія не може жити без війн і конфліктів. Кремль з усіх сил намагається перетворити міжнародну політику на арену боротьби без правил. Де, за його задумом, в непередбачуваному світі анулюються всі колишні домовленості, а Москва диктує іншим державам свої власні «правила», не зважаючи на те, хочуть вони цього, чи ні.

Російська Федерація, перебуваючи у затяжній економічній і соціальній кризі, при цьому пробує видавати себе за один із центрів світової сили, з яким всі будуть змушені рахуватися.

В реальності ж Росія – це країна, якою керують гангстери під виглядом політиків, згори і донизу. І вона ніколи не була і не буде великою, бо так само згори і донизу є корумпованою.

На прикладі розв’язання Росією війни і спроб нав’язати Україні «мир» на умовах капітуляції, прослідковуються головні тенденції геополітичних бажань Путіна і його авантюристична зовнішня політика.

Москва так заплуталася у своїх бажаннях силою підкорити Україну, що анексія Криму і війна на Донбасі давно вже переросли самі себе, ставши частиною глобального геополітичного протистояння Росії зі Сполученими Штатами і Європою.

Москва не може жити без війн і конфліктів

Для росіян конфлікти – це основоположна цінність, без якої вони жити не можуть.

Вивчають, промацують, приміряються. І тільки якщо розклад на їхню користь, вони провокують війну.

А якщо немає – намагаються уникнути, морочать голову спробами підписати брехливі договори, які від самого початку самі не збираються виконувати.

Російська «дипломатія» з усіх сил старається видавати Російську Федерацію за наддержаву: захоплюючи території сусідніх країн України, Грузії і Молдови, влізаючи у війну в Сирії (сотні тисяч жертв мирного населення в якій на сумлінні Кемля), вводячи своїм втручанням Венесуелу в стан економічного і політичного колапсу.

При чому Росія прагне не тільки захопити чужі ресурси. У випадку з Україною їй там потрібні ще й ресурси людські.

Адже вимираюча новітня Російська імперія гостро потребує людського матеріалу, котрий можна було б не тільки розмістити на слабо заселеному Далекому Сході і Сибіру, а й послати воювати за імперські інтереси Росії.

Москва спромоглася розширити свої сфери впливу, що наочно видно на прикладі Близького Сходу.

Де Росії частково вдалося відновити позиції, які мав колишній СРСР і утримати при владі сирійського диктатора Башара Асада, що тепер всім зобов’язаний Путіну, зблизитися з президентом Єгипту Абделем Фаттахом Ас-Сісі та встановити довірчі контакти в Лівії з сином Каддафі Саїфом аль-Ісламом, на якого в Кремлі, схоже, почали робити ставку.

Наразі багато політичних процесів, які відбуваються нині у світі, – конфлікти, війни, кризи і переділи існуючих визнаних кордонів, тим чи іншим чином, пов’язані з діями і позицією Росії, яка прагне силою примусити інших робити те, що в її стратегічних інтересах.

Але попри спритність Путіна, який неприкритим блефом намагається переконати світ у відновленій значимості Росії, він не зрозумів одного, владу в глобальній політиці не роздають як карти з колоди.

Путінська напориста політика, реваншизм й агресивне втручання в справи інших держав не одягнули йому на голову корону «зовнішньополітичного генія».

Оскільки, не дивлячись на масштаби втручання, ефективність нав’язування своїх правил не відповідає затраченим зусиллям і коштам, виділених Москвою на дестабілізацію світового порядку.

Замахнувшись на весь світ, Російська Федерація має всі шанси надірватися під тягарем ноші, котра набагато переважає її реальні можливості, і може потягнути за собою тих небагатьох своїх союзників, які, під впливом московської нав’язливої пропаганди, повірили в реінкарнацію СРСР.

Путін поширює насилля по світу, вправно маніпулюючи підміною понять міжнародного права, яке, в його інтерпретації є нічим іншим, як правом сильного робити з іншими все, що тільки заманеться.

Що робити Заходу із Росією?

Сьогодні Сполучені Штати і Європа перебувають на роздоріжжі ухвалення рішення, що ж робити з Росією?

Оскільки залишилося дуже небагато, щоб повністю економічно дотиснути Росію наростаючими санкціями, котрі запроваджені проти режиму Путіна.

Очевидно, що Захід дуже втомився від гібридної війни, яку Росія розв’язала проти України.

Тому існує небезпека простого, але неправильного рішення – повернення до «миру» в Україні на умовах Путіна.

Котре, як і раніше, полягає в поверненні України до нейтрального статусу, її відмови від перспективи членства в оборонному альянсі НАТО і Євросоюзі, що по суті означає не що інше, як передача Української держави під контроль Кремля.

Можливо, що нечисленних прихильників Путіна на Заході подібний «мирний» розвиток подій цілком би влаштовував.

Проте це була б не тільки капітуляція України. Подібне рішення привело б до підриву основи західних альянсів і інституцій та стало б не чим іншим, як перемогою Путіна.

Іншим, і за існуючої ситуації оптимальним, було б рішення залишити Росію за межею цивілізованих націй, підтвердивши цим те, до чого Москва так прагнула, розпочавши анексію Криму і війну на Донбасі.

Різко збільшивши кількість санкцій проти Росії, одночасно запровадивши персональні санкції щодо ближнього і дальнього кіл путінського оточення.

Незважаючи на свій ядерний арсенал, Російська Федерації так і залишається країною з «кульгаючою» економікою, яка базується, головним чином, на експорті газу та нафти, природних ресурсів і зброї.

Тому, якщо Путін і його оточення не зацікавлені в інтеграції з цивілізованими народами світу, то цивілізовані нації повинні ізолювати Росію, і дати їй можливість у повному об’ємі насолодитися наслідками свого авантюрного вибору.

Водночас із різким збільшенням санкціонування Росії, західній цивілізації потрібно було б взагалі відмовитися від закупок російських енергоносіїв, позбавивши Путіна газонафтових доходів, які живлять його режим.

Адже це дасть потужний поштовх для пришвидшення моменту економічного краху Російської Федерації.

Росія – це штучно створена держава

Не потрібно боятися того, що Росія розвалиться. Ця штучно створена на крові підкорених силою слабших народів держава, все одно не має ніякого майбутнього.

І необхідна лише маленька іскорка непокори колонізаторам на Кавказі, Татарстані чи Башкортостані, щоб потужні відцентрові процеси почали рухати картковий будиночок позірно стабільної Росії.

Радянський Союз розпався внаслідок неефективності комунізму, а Російська Федерація може розпастися внаслідок неефективності путінізму.

Неможливо схрестити ринкову економіку з тоталітаризмом, навіть назвавши цей гібридний винахід Кремля «керованою демократією».

Необхідно визнати, що російське керівництво – це злочинна організація, в якій Путін є «кримінальним босом».

Тому необхідно ставитися до них, як до міжнародних злочинців, котрі захопивши владу в Росії у 2000 році, перетворили її на заповідник беззаконня і деспотизму.

Путін оголосив гібридну війну західній цивілізації. І в цій війні можна або перемогти, або капітулювати перед ворогом, котрий й далі не планує дотримуватися жодних загальноприйнятих правил.