Малі бібліотеки: чи потрібні вони Києву?

Адже можливість «виудити» необхідну інформацію з Інтернету, часто-густо для багатьох робить непотрібним сам похід до бібліотеки, фонди якої за останні десятиліття не часто й обновлялися.

Проте, тоді, коли у великих бібліотеках відчувається зменшення відвідувань, останнім часом в київських районних бібліотеках спостерігається процес повернення туди читачів.

Власне, якщо брати районні бібліотеки у спальних районах Києва, то вони традиційно мали свою стабільну аудиторію. Це пенсіонери і люди, котрі живуть недалеко біля бібліотеки.

Але, останнім часом, окрім традиційних пенсіонерів, активними читачами бібліотек стали ті прошарки українського суспільства, яким (з тих чи інших причин) не вдалося повноцінно вписатися у життя соціуму.

Образно кажучи, якщо в Києві десь продають хліб для незаможних, то похід до такої малої бібліотеки стає «хлібом духовним» для інтелектуально малозабезпечених осіб.

Мова йде про соціальне спілкування. Адже людина, яка не має роботи або сім’ї (і значить гостро відчуває брак повноцінного спілкування), в малій бібліотеці може відчути себе знову частиною соціуму і отримує шанс спробувати включитися в процес індивідуальної соціальної інтеграції.

Бо не дивлячись на брак коштів, котрі виділяються на районні бібліотеки, і явно невідповідне сьогоднішнім потребам поповнення їхніх фондів, малі бібліотеки в часи економічної скрути, взяли на себе функції соціальної стабілізації тих наших громадян, які фактично стали жертвами затягування в Україні з необхідними реформами.

Тому, без перебільшення, можна сказати, що ці бібліотечні працівники взяли добровільно на себе додаткову функцію соціальної реабілітації тієї частини населення, котре волею обставин, опинилося поза стійким суспільним середовищем.

Необхідно створити «Лабораторію бібліотечних інновацій»

В ідеалі у малій бібліотеці відвідувач мусить мати змогу переглянути нову пресу, отримати дозвіл попрацювати на комп’ютері, вийти в Інтернет, і, врешті-решт, відчути себе людиною, до потреб якої хоч десь ставляться зі співчуттям і увагою.
Таким чином, чи не варто було б столичній владі звернути увагу на малі бібліотеки, і на прикладі кількох районних бібліотек Києва протестувати пілотну програму «Мала бібліотека майбутнього»?

Адже сьогодні ентузіасти бібліотечної справи з власної ініціативи проводять в малих бібліотеках тематичні вечори, запрошуючи туди поетів, митців чи письменників та організовують виставки картин художників.

Власне кажучи, подібний підхід перетворює районні бібліотеки на своєрідні інформаційні клуби за інтересами, де кожен читач відчуває свою затребуваність суспільством і отримує реальний шанс розпочати свою соціальну реабілітацію чи адаптацію (якщо він з якихось причин на деякий час опинився поза соціумом).

То ж чи не час новій київській владі звернути більше уваги на районні бібліотеки? Можливо, що навіть варто було б створити «Фонд малих бібліотек», куди б направлялися кошти зібрані спонсорами для комплектації бібліотечних фондів.

Також цілком реально домовитися з банками і серйозними комерційними фірмами про перенаправлення списаних комп’ютерів і частини офісного обладнання на потреби районних бібліотек.

А на базі однієї з найактивніших районних бібліотек Києва створити «Лабораторію бібліотечних інновацій», де б розроблялися і випробовувалися нові форми розгортання масової бібліотечної роботи в ринкових економічних умовах.

Вимальовується нова роль бібліотечної справи в столиці

Дуже важливо організувати постійну і якісну комплектацію фондів районних бібліотек столиці. Але не менш необхідно забезпечити і їхню матеріально-технічну базу.

Адже в ХХІ столітті не тільки має велике значення наскільки бібліотеки укомплектовані книжками, а й те, чи спроможні вони надавати послуги відповідно до світових стандартів. Надаючи своїм читачам послуги, котрі покладаються на бібліотеку в сучасному інформаційному суспільстві: зробити доступним доступ до онлайн знань та пошук необхідної читачу інформації в Інтернеті.

Якщо придивитися уважніше до того, як сьогодні функціонують районні бібліотеки, то неможна не помітити, що попри усе, ходять туди люди. Щоправда, більше у віці кому вже за шістдесят. І, можливо, нині перед керівництвом Києва мало б постати питання, як залучити до масових бібліотек нових читачів, молодь і її батьків.

Наразі вимальовується нова роль бібліотечної справи в столиці, але за умови надання бібліотекам кардинально нових інформаційних можливостей, враховуючи при цьому позитивний досвід розвинутих держав світу.

І якщо вже ми заговорили про подібний зарубіжний досвід, то бібліотеками мали б надаватися послуги підключення до мережі Wi-Fi, Інтернету, можливість переглянути українську періодичну пресу. А також важливими є наявність лекційного залу та видача читачам фільмів чи музичних СД.

Іншим дуже важливим елементом введення ноу-хау для малих бібліотек, могла б стати підписка на електронні відповідники закордонної преси. Бо якщо знайти реального спонсора для оформлення підписки на рік, скажімо, на The Economist чи The Financial Times, то до такої малої бібліотеки молодь и зацікавлені фахівці з’їжджалися б з усього Києва.

Крім того, готуючись до перспективи вступу до Євросоюзу ми маємо зважати на те, що в Європі копірайт не є порожнім звуком. І якщо ставитись до цього серйозно, то ви не маєте права безкоштовно передавати через Інтернет книги в електронному вигляді.

Безумовно, що копірайт є дуже важливим елементом цивілізації. Важливий він саме тому, що дозволяє діячам літератури й мистецтва заробляти на життя своєю інтелектуальною працею. Коли через Інтернет можна буде отримати будь-що безкоштовно, то хто тоді стане купувати книжки?

Якщо ж за це платити ті гроші, які вимагає Amazon, то там цифрова книга коштує приблизно стільки ж, як і паперова. Тобто 50-100 доларів за серйозну книжку. Але чи багато ви начитаєтесь за таких цін?

Тому можливість доступу до потрібної інформації за невелику ціну – основна причина існування публічних бібліотек на Заході. Це як прокат автомобілів чи будь-чого іншого, коли у ЄС ви можете за 50 доларів орендувати авто на день замість того, аби купувати його за повну ціну.

Але в Європі роль бібліотеки (муніципальної, наприклад) полягає у тому, що муніципалітет виділяє бюджетні кошти на те, щоб бібліотека сплачувала роялті (будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування) власникам копірайту книги.

Для бібліотек, звісно, передбачені великі знижки, як для гуртового покупця. А будь-який житель району чи містечка отримує цей інформаційний контент безкоштовно або за символічну плату.

Проте якщо держава буде платити по 100 доларів за книжку кожному читачеві – вона збанкрутує. Бібліотека купує 1 екземпляр книжки за 100 доларів і потім, скажімо, орендує його читачеві за 1 долар. Доки книжку читає один читач – іншому вона недоступна. Жодного копіювання і порушення авторських прав немає. Якщо ж в електронній бібліотеці книжка буде копіюватися кожним читачем – це те ж саме, що продаж її на Amazon. Тобто 100 доларів.

Зрозуміло, що застосування подібного досвіду в київських малих бібліотеках мало б велику популярність.

Можна сказати, що на Заході подібні бібліотечні заходи є політичним питанням. Причому низового рівня. Якщо громада вирішить, що їм таке потрібне – так і буде. Якщо люди прагнуть розширити поле доступу до культури, то їм неможна відмовити.

Модерна бібліотечна концепція

Іншою формою доступу масового читача до джерел культури може бути запозичення досвіду Фінляндії. Там успішно використовують застосування пересувних бібліотек, котрі розвозять книжки у невеликих автобусах. При чому, форма роботи з читачем є такою, що книжки замовляються дистанційно: телефоном, або через Інтернет. А автобус їх лише розвозить і забирає.

То ж чи не варто розробити в Києві нову бібліотечну концепцію, за якою бібліотека повинна не лише надавати своїм читачам книжки, а й активно пропагувати новинки української і світової літератури, кіно, музики, театру і живопису? Активно – це виходити на вулицю, в школи, в установи, а не чекати на те, коли хтось сам прийде до них.

І тут ми підходимо до дуже цікавого питання – чому в Європі, де майже скрізь вільний доступ до мережі Wi-Fi та Інтернету, не закривають бібліотеки? Значить вони потрібні сьогодні людям.

Нині в Україні функціонує розгалужена мережа бібліотек і основне завдання – це зберегти її не допустивши розвалу.

Гальмування розвитку нових інформаційних технологій не вигідне ні авторам, ні читачам. І зараз настає той момент, коли треба щось вирішувати, не зупиняючи при цьому процес функціонування обігу паперових книг, і не ставлячи жодних перепон перед появою їх цифрових замінників.

Нове життя роботи бібліотек могло б надихнути переведення їх з часом в статус архівів, як паперових книжок, так і архівів електронних книжок та інших медіа.

Якщо читач, наприклад, прийшовши до бібліотеки продивився необхідну йому книжку на обладнанні бібліотеки і вона йому сподобалася, то він відразу ж може купити її (скопіювавши на свій електронний носій).

І як вчить європейський досвід, там бібліотеки виконують роль розширення світогляду у населення, якого не дає навіть вища освіта. Поглиблення знань і новинок в основній професії. Це тільки маленька частина того, що роблять бібліотеки для західного читача. Бо без широкого світогляду і гуманістичних установок з населенням може статися те, що відбулося Росії – що згори їм спустять – у те вони і повірять.

Зараз ми в Україні перебуваємо в своєрідному перехідному бібліотечному періоді, і тому неможна так все замінити відразу та назавжди.

Можливо, нині в Києві потрібно провести щось на зразок культурницьких маркетингових досліджень, опитування суспільної думки киян. Де б були питання типу:

1. Чи відвідували б ви бібліотеку з таким і таким наповненням (книжки, ДВД-диски, тощо?)
2. Чи готові були б ви платити за надані бібліотекою послуги?
3. Скільки ви готові заплатити? (оплата може бути чисто символічною і не стільки для «наживи», скільки щоб дисциплінувати читача. Щоб він не набирав забагато і не тримав дуже довго.

Крім того, запити на послуги бібліотеки можуть дуже відрізнятися навіть по районах Києва. Вірніше, по типу населення (робітничі квартали, студентські, тощо). І тут явно б не завадила рекламна кампанія щодо поширення бібліотечних книг.

І поки вирішуватиметься на державному рівні, якими мають бути бібліотеки в майбутньому, можна сказати, що малі бібліотеки в Україні потрібні з такими функціями: як це було дотепер – знайти погрібну книжку; для обміну прочитаними книжками між громадянами; у якості публічних точок доступу до Інтернету (з обмеженням на ігрові і «дорослі» сайти); доступу до загальних освітніх ресурсів, енциклопедій та свіжої періодики; як місце проведення лекцій і дискусій на будь-які теми наукового і освітнього характеру.

Очевидно, що в Україні має відбутися модерна трансформація бібліотек. І їх необхідно переобладнати під сучасні інформаційні вимоги.

Не виключено, що з часом сучасні бібліотеки стануть взагалі віртуальними, а всі наявні фонди будуть оцифрованими. І цінність матиме лише інформація, а не її носії, за винятком хіба що музейних експонатів.