Чому ми кривдимо наших дітей, як наші матері – нас

  • Зоя Казанжи

    Громадський діяч

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Що роблю я? Правильно, кричу... - Чому ми кривдимо наших дітей, як наші матері – нас
Що роблю я? Правильно, кричу...

Люди кричать, коли бояться

Ти можеш бути скільки завгодно розумною, читати мудрі книжки, теоретично підготовленою і мати розуміння, як правильно діяти в тій чи іншій ситуації.

А потім відбувається щось, і ти, розгублена і розпачлива, розумієш, що із тебе вилізли всі ті патерни, яких ти так старанно намагаєшся уникнути. І думала, що майже уникла…

…Моя маленька сестра прибігла з плачем від сусідського хлопчика. Вони гралися на подвір’ї і той, ненароком, скинув їй на ноги бетонну плиту. Палець був закривавлений і розчавлений.

Що зробила наша мама? Правильно, дала 4-річній сестрі піджопника, почала кричати, що вона сама винна. Потім залили горілкою – дезінфекція. Перемотали бинтом. До лікаря? Та заживе.

Проблема, до речі, залишилась на все життя.

Ну, так у нашій сім’ї було прийнято. Замість підтримки. Жаління. Швидкої допомоги.

І якби то тільки у нашій!..

І це ще ми були «нормальними». Батьки не пиячили, дбали про нас, піклувалися, ми все мали, що потребували. Нам купували книжки і ми їздили в табори на відпочинок. Нас не били і не будили о 6 ранку, щоб допомагати поратися по господарству.

І от проходять роки. Моя мала донька, виходячи з авто, прищемлює собі пальця. Я спішу. У мене робота, купа справ, зустрічі. Донька починає плакати і дмухати на палець.

Що роблю я? Правильно, кричу. «Ну куди ти дивишся?! Вічно з тобою щось трапляється! Ти завжди неуважна!».

А з нею нічого вічно не трапляється, і вона досить уважна.

Тоді в авто з нами була моя сестра. Та сама, котрій бетонна плита розчавила палець. Вона бере мою доньку, заспокоює і вони йдуть в санаторій, що поруч. Там доньці дивяться палець і надають допомогу.

Я зриваюсь з місця і їду у своїх справах. Злість на саму себе мене затоплює. Яка там робота і які там зустрічі! Що ж я така свиня????? Так робила моя мама, і мені це страшено не подобалось, я протестувала і сперечалась.

Чому, чому я вчиняю так само?!

Проходить кілька років. Живемо в Києві. День народження доньки. Приїжджає моя подруга, ми плануємо кудись йти розважатися. В цей час моя донька ненароком розливає собі на ногу кип’ячу воду. Звісно, опік.

Звісно, я знову «наїжджаю» на свою доньку. Ну як так можна? Ти куди дивилась?! У нас же справи!..

Наче моя бідна донька планувала облити себе киплячою водою...

З мене беззастережно лізе моя мама – реакції і навіть слова тотожні. Я розумію це, бачу, фіксую. І … не можу справитися. Часто. Чесно.

Люди кричать, коли бояться. Не можуть дати ладу собі і/або проблемі. Розгублюються.

Наш крик – це як волання про допомогу?

А от абсолютно інший запобіжник у мене спрацьовує з онуками. Можливо, більше терпіння і більше розуміння? Чи підсвідоме намагання спокутувати свою жахливу поведінку колись – коли я була молодою, а донька малою?...

Дайте нам гарних матерів, і ми станемо найкращим народом у світі (с).

Джерело: блог Зої Казанжи

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

Журналіст, громадський діяч

Кирило Стеценко
Кирило Стеценко

Український скрипаль, композитор

Євген Магда
Євген Магда

директор Інституту світової політики

Дмитро Ярош
Дмитро Ярош

Народний депутат 8 скликання

Віктор Каспрук
Віктор Каспрук

політолог

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Чому ми кривдимо наших дітей, як наші матері – нас