Менше ілюзій: що насправді означає перемога Мадяра для України

Ох, не раділа б я аж так Петеру Мадяру, який таки блискуче переміг на виборах в Угорщині Віктора Орбана. Бо все це може бути не кінцем епохи диктатора на мінімалках, а трансформацією.

Мадяр – не класичний опозиціонер. Він вийшов із тієї ж системи, яку зараз критикує. Працював поруч із владою, був частиною політичної та управлінської екосистеми Орбана. І, що важливо, не приховував: у молодості він захоплювався Орбаном як сильним лідером.

Його стрімкий політичний злет почався зі скандалу, пов’язаного з його колишньою дружиною Юдіт Варга. Вона була міністеркою юстиції і вимушено пішла у відставку після гучної історії з помилуванням, яка викликала обурення в суспільстві.

Саме тоді Мадяр публічно виступив проти системи. І це стало точкою його входу в політику як опозиційної фігури. Тому важливо розуміти: Мадяр – це не «анти-Орбан» у чистому вигляді. Це радше його нова версія. Молодша, гнучкіша, більш сучасна у комунікації, з кращим відчуттям суспільного запиту. Але з тим самим розумінням сили держави і ролі лідера.

Для Європи це шанс перезавантажити відносини з Будапештом. Для Угорщини – шанс на демонтаж найбільш токсичних елементів системи. Але не обов’язково на повну зміну моделі. Нам би варто про це памʼятати, а не гучно захоплюватись і чекати розблокування 90 мільярдів від ЄС.

Звісно, перемога Мадяра для України новина швидше позитивна, але без ілюзій. З плюсів:

• Мадяр не пов’язаний із проросійською риторикою Орбана.
• Він зацікавлений у відновленні довіри з ЄС.
• Його позиція більш конструктивна щодо України.

З мінусів:

1. Він політик, який мислить категоріями національного інтересу Угорщини.
2. Не факт, що у всіх питаннях цей інтерес співпадатиме з українським.

Угорщина змінюється. Але не обов’язково в бік «ідеальної демократії». Швидше – в бік більш адаптивної, менш конфліктної, але все ще сильно централізованої моделі.

І це той випадок, коли варто дивитися не на перемогу, а на те, якою буде система після неї.

А тут ще парламентські вибори в Болгарії. Ця країна, здається, не може вийти з політичної кризи з 2021 року. З того часу у Болгарії відбулося кілька дострокових парламентських виборів поспіль, бо партії не можуть сформувати стійку коаліцію.

Основні причини досить банальні: корупційні скандали; конфлікт між «старими» політичними елітами і новими силами; різні позиції щодо ЄС, Росії та реформ.

Чому ці вибори важливі для України? Болгарія – член ЄС і НАТО, вона впливає на рішення щодо допомоги Україні; через Чорне море має стратегічне значення для регіону; уряди Болгарії коливалися у підтримці України; частина політиків відкрито виступає проти санкцій проти РФ. А восени очікується ще й президентські вибори в Болгарії.

Єдине, що втішає – раз є вибори, то демократія працює. Але демократія – це не тільки процедура, це здатність домовлятися, брати відповідальність і будувати інституції, які переживають політиків.

Тому висновок доволі стриманий:

• По-перше, не варто зачаровуватися новими обличчями, особливо тоді, коли вони виросли зі старих систем.
• По-друге, для України важливі не емоції, а поведінка – конкретні рішення, голосування, позиції.
• По-третє, регіон входить у період турбулентності, де результат виборів – це лише початок, а не розв’язка.

І, зрештою, головне: ми маємо справу не з перемогами добра над злом, а з постійним переформатуванням політичних систем. Тому – менше ілюзій.