У війні в Україні також і жіноче обличчя

І знову я про своє. Про жінок і війну.

«Те, що ми сприймаємо жінок виключно як жертв війн, заважає нам побачити їхню силу», – сказала Наталія Карбовська з Українського жіночого фонду.

Я читаю різні дослідження, які вказують на те, що війна більше вплинула на життя жінок, ніж на життя чоловіків. Більша частка жінок були змушені покинути роботу, відмовитися від можливості додаткового заробітку та змінити місце проживання для того, щоб подбати про безпеку та моральний стан близьких та дітей.

Але ж, думаю я собі, точно так війна змінила і життя чоловіків. Всі наші життя кардинально змінила війна.

І зрозуміло, що ми маємо з цього вибиратися. Вже зараз думаючи не лише про відновлення інфраструктури і про економіку країни, а й про те, як психологічно пережити все, що з нами відбувається і ще буде відбуватися.

Британська психологиня Люсі Бересфорд відзначає, що у часи великих потрясінь цілком нормально відчувати невпевненість у собі та безпорадність. Можливо, через більшу зануреність у новини про війну та спілкування з близькими, жінки відчувають на собі сильніший психологічний тиск та невпевненість у власних силах.

Читала дослідження Factum Group про те, що кожна десята українська жінка відчуває розгубленість, страх і паніку. І лише 4% жінок із опитаних наприкінці березня, сказали, що вони «впевнені у собі – у мене все під контролем».

Жінки більше відчувають нестачу здоров'я, грошей, знань, рішучості.

І, на превеликий жаль, через все це формується сприйняття жінок виключно як жертв війни. Так, ми маємо купу злочинів, скоєних російськими окупантами тут, на нашій території, саме по відношенню до жінок – від навмисних вбивств і зґвалтувань жінок і дітей й до торгівлі за кордоном.

Але таке сприйняття заважає бачити реальну силу жінок під час війни.

В час, коли чоловіки пішли на фронт, саме жінки забезпечують тилові військово-облікові спеціальності.

Все частіше звучить теза про те, що у протесту на окупованих територіях – жіноче обличчя. Бо на окупованих територіях російські покидьки страчують в першу чергу чоловіків. Їх же кидають на підвали і у в'язниці. Жінки чинять свій супротив. Ми маємо про це знати.

Жінки – не слабка ланка. Саме жінки зараз розвантажують тоннами гуманітарку, переправляють авто для армії через кордони, оберігають дітей, оперують і виходжують поранених, тримають в руках фермерські господарства, організовують пікети і масові заходи на підтримку України у різних куточках світу, шиють амуніцію і заробляють гроші.

Жінки – не жертви. Багато хто взяв до рук зброю і захищають країну з перших днів війни. Нагадаю, що до 2021 року на військовому обліку перебували жінки лише певних професій, і через це більшість жінок в Україні не мають військового досвіду. І, навіть не дивлячись на це, в українській армії зараз служить значна кількість жінок – 15% відсотків від особового складу. Серед них є командири рот і взводів, представниці багатьох військових спеціальностей. А якщо брати разом із цивільними спеціальностями (в армії є багато цивільних посад), то ця цифра складе 22%. Це п'ята частина усього війська. І на фоні країн НАТО саме в Україні – один із найвищих показників участі жінок в обороні своєї країни.

Тому кожного разу, коли писатимемо про війну, варто пам'ятати – країну боронять бійці і бійчині. Країну рятують чоловіки і жінки. Країну відбудовують кияни і киянки, харків'яни і харків'янки, сумчани і сумчанки і так далі. Країну лікують лікарі і лікарки.

Всі ті, кому болить своя країна і хто цінує власну свободу й свободу України понад усе.