Про англійську як де-факто другу державну

Про англійську як де-факто другу державну. Бо ж коли вимагатиметься обов'язкове знання чиновниками, прокурорами і правоохоронцями – то це саме воно.

Був у кількох десятках країн і маю особистий досвід, що за межами центральних вулиць, туристичних локацій і великих мережевих типу Макдоналдса компаній знайти англомовну людину не так і просто.

А деінде і просто неможливо. Так було у Франції, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Болгарії, Туреччині, Австрії, Чорногорії. У Іспанії та Португалії не був, але Тетяна Кіпіані нещодавно пройшла шлях св. Якова, то каже, що в багатьох кафе вздовж дороги, якою ідуть сотні тисяч іноземців, часто не можна знайти англомовну людину у сервісі і доводиться спілкуватися на мигах з використанням окремих інтернаціональних слів.

Знайомі, які зараз розсіялись європейською глибинкою можуть підтвердити, що думка, що вся Європа говорить англійською – це сильне, м'яко кажучи, перебільшення.

Покращувати знання треба, але робити з цього черговий каргокульт – ніт.