Що не так з укриттями у Києві

Бачу зранку десятки гнівних (істеричних, насправді) дописів про закриті чи відсутні укриття і про те, що вони завжди мають бути відкриті і там має бути все для комфортного перебування людей.

Мій досвід використання подібних місць дорівнює нулю, але на самому початку великої війни у лютому-березні минулого року пару разів відносив у сховища разом з побратимом зайві продукти, якими тоді щедро ділилися київські бізнеси і громадяни.

Одного разу ми занесли пару коробок цукерок, печиво, апельсини, соки з розрахунку на кільканадцять дітей. За пів години ми принесли наступну партію і... не побачили жодної людини і жодного сліду від щойно принесеного. Хтось сильно зголоднілий встиг все забрати.

Тоді вирішили більше не лишати без контролю продукти, а давати в руки. Одного разу люди сказали, що бояться там перебувати, бо там «дивні люди». Пішли й перевірили. То були безхатьки, для яких той простір став ідеальним місцем тимчасового перебування. Мови щоб лишати за відсутності контролю воду, каремати, зарядки і так далі нема.

На фото – кількість укриттів у Києві, які мають бути завжди відкриті і там завжди має бути порядок.

Якщо це школа – розумію, хто відповідає (хоча найближчі до мого дому неввічливо повідомляють, що вони не для всіх, а лише для «здобувачів освіти і педагогів»), а якщо це паркінг приватного будинку, то мешканці мають тут право голосу, бо їм зрештою за це платити. А ще місто має мати напоготові сотню спринтерів, які будуть бігом відкривати підвали, випереджаючи швидкість «Кінджалів», а це плюс мінус п'ять хвилин.

Можу помилитися, але здається кількість киян, які користуються укриттями, падає. І не тому, що там погано, а тому, що походи щоночі туди з літніми, дітьми, собаками-котами це не менше випробування, ніж чекати на уламки російських ракет.