Путіна врятує, але чи піде проти Києва. Яку гру грає Китай

Китай зрозумів, що якщо він претендує на те, щоб бути одним з світових центрів впливу, йому потрібно виходити з якимись пропозиціями або принаймні більш чітко формулювати свою позицію щодо війни, наскільки це можливо – як і з урахуванням особливостей китайської дипломатії, так і зв’язку з необхідністю для них тримати цей нейтралітет для того, щоб не потрапити під західні санкції. Тобто в них є амбіція глобальна, але мовчання по Україні виглядає не дуже нормально. Якщо вони хочуть бути глобальним гравцем, їм потрібно по Україні щось робити, щось пропонувати, з кимось говорити, якусь позицію займати.

Ці формулювання, з якими виступає Китай щодо «кризи в Україні», мирних переговорів – це загальні банальні речі, які в принципі не відповідають нічийому мейнстриму. Позиції щодо переговорів за мир притримується половина світу, особливо не західні країни, а Латинської Америки, Африки, Близького Сходу. Це більше реверанс в їхній бік, ніж Росії, тому що Пєсков нещодавно заявляв, що переговори з Україною зараз неможливі і їх не буде. Безумовно, в Москві не будуть критикувати Китай за те, що, мовляв, вони не говорять те, що їм потрібно, не засуджують Україну, не говорять про так званий  «нацизм « в Україні тощо. Їм Китай потрібен, вони скажуть, що вони дуже великі друзі і завжди будуть так говорити, бо в росіян немає вибору. Якщо Китаю не буде, в них не залишиться жодних нормальних стратегічних партнерів на зовнішньому треку.

Сама по собі співпраця з Росією для Китаю залишається важливою в контексті їхнього глобального протистояння Сполученим Штатам. Це не історія про те, що китайці люблять росіян чи якось підтримують повністю їхні дії в Україні. Це історія про те, що вони, по-перше, хочуть посилити свій вплив на Росію і залежність Росії від Китаю, що зараз відбувається. По-друге, вони розглядають Росію як такий компонент їхнього протистояння Сполученим Штатам. Тому вони активно з нею зберігають зв'язки на противагу Штатам, зокрема щоб не дозволити, щоб існуючий в Росії політичний режим повністю впав, тому що це не відповідає довгостроковим інтересам Китаю. Тут грає фактор китайської зовнішньої політики, який стосується не зовсім України та Росії, а більше їхнього суперництва зі Сполученими Штатами.

Поки вони будуть розглядати Росію як цінний актив проти США, вони будуть з нею підтримувати стосунки. Якщо в якийсь момент вони зрозуміють, що цей цінний актив більший їм не потрібен, або, наприклад, з’явився якийсь інший партнер, з яким цікавіше співпрацювати в цьому питанні… Є партнери в інших регіонах, в цьому регіоні поки що лишається лише Росія.

В довгостроковій перспективі Україна може зайняти ключову роль як балансира Китаю з одного боку, з іншого боку – як оцей мостик, який потрібен Китаю в Європу через Азію. Власне, у нас є документ про стратегічне партнерство з Китаєм від 2013 року, а у 2014 році ми ще підписували угоди про участь в ініціативі  «Один пояс - один шлях «. Щоправда, жодних практичних проектів реалізовано не було. Тобто в довгостроковій перспективі без прив'язки до війни ми можемо, якщо будемо мати відповідну амбіцію, замінити Росію для Китаю в окремих компонентах їхньої зовнішньої політики.

Це не означає, що ця позиція буде далекою від Сполучених Штатів. Нам не потрібно брати участь в протистоянні зі Сполученими Штатами, але ми можемо розвивати ті сфери, де у нас є з Китаєм взаємний інтерес, і які в принципі не зачіпають життєво важливі інтереси Штатів. Балансир – мається на увазі не союзник. Нам не потрібно виступати на боці Китаю проти когось, це абсолютно неправильна стратегія, тому що ми повторимо те, що було до цього.