Російські батьки байдужі до своїх дітей. Чому так сталося?

Моя гіпотеза: таке трапляється з жінками, які постійно переживають насилля, як фізичне, так і емоційне, фінансову залежність, плюс жіночий алкоголізм (у жінок він практично не лікується).

Діти, зачаті в сім‘ї, де над жінкою постійне насилля і приниження, ніколи не будуть бажані (бо ускладнюють життя і можливу втечу їх мамі), і їх ніколи особливо не любитимуть. Дітей хочуть і люблять від чоловіків, яких хочуть і люблять.

І виховати дітей потім не затравленим бидлом, і не розбещеними мажорами (бо і те, і те – огидно) – для цього і потрібні:

• велика культура,
• велика підтримка
• велика мудрість і співпраця мами, тата, всієї родини, міста, держави.

В наших ворогів до насилля над жінками ще додається байдужість всіх навколо. В форматі «баби ще понароджують». І результат ми спостерігаємо.

Що можемо ми?

В першому ж повоєнному бюджеті як державному, так і місцевому, викласти максимум на освіту, науку, культуру і підтримку народження і виховання дітей.

Зараз?

Зробити пріоритетом, одразу після безпеки – освіту евакуйованих дітей! Вони вже місяць толком не вчаться і це після двох років локдаунів. Пора наганяти!

Важливо: я НЕ вважаю, що росіянки ні в чому не винні.

Навпаки, у кожного є вибір: ставати жертвою чи ні, спиватись чи займатись спортом, любити своїх дітей чи проклинати їх.

Вони зробили свій вибір, і вони за нього платять. А ми маємо винести уроки і щедріше фінансувати навчання і виховання свого майбутнього!