Байкове стає гротескним цвинтарем. Всі перемішані докупи: злодії і генії, кати і жертви

Я б може промовчала і не оцінювала цього взірця монументалізму, машущєго ручкой, на могилі космонавта Каденюка, який відкривав сьогодні президент Зеленський. 

Але ця історія стосується і моєї родини, тому напишу.

На задньому плані ліворуч – похована моя мама, її пам’ятник – білий птах, зозуля. Мама хотіла, щоб на її могилі посадили калину з села, де вона народилась. Тому наш родич привіз калину з їхнього двору прямо на похорон і ми відразу, два роки тому, посадили цей кущ біля могили.

Одного дня ми прийшли до мами на Байкове і побачили, що калина викорчувана і лежить у смітнику. Бо почалися роботи зі спорудження ракети, символу української космонавтики. Історія, звісно, не про наш кущ, бог з ним. Це так, деталь, метафора.

Історія ця про вшанування пам’яті і тактовність.

Гігантською ракетою-космонавтом увінчали цілий сектор, оточили великим майданчиком (на Байковому місця поховань регламентуються до сантиметру, тому виділення такої території  це окреме виняткове рішення найвищого керівництва міста і країни) і відгородили грубими кам’яними плитами  (завершена меморіальна композиція, треба розуміти).

І таким чином цим колосом «задавили» все навколо. Ландшафт, вигляд з гори і всі сусідні поховання: Левка Лук’яненка, творця української державності і 25-річного в’язня радянських таборів, композитора Майбороди, оперної співачки Діани Петриненко, поета Мойсея Фішбейна і всіх інших у тому квадраті.

Я розумію значення і символіку польоту в космос першого українського космонавта і дуже шаную його. Тут жодних питань нема.  Це питання про смак і почуття міри людей, які ось це все вписали в краєвид.

Я також розумію, що нинішній владі окремо взята аерокосмічна галузь зрозуміліша, ніж українське мистецтво чи історія державності, тому можна не стримувати себе, дати дозвіл, накрити ракетою весь весь 42-ий квадрат, показати своє ставлення до ідеї української космонавтики, возложить червоні гвоздики, зняти це операторським краном і показати народу. (фото беру з сайту президента).

Взагалі Байкове все більше стає ґротескною картинкою, довідником соціокультурних особливостей нашого часу. Де все і всі перемішані докупи. Злодії і генії, кати і жертви, де мармуровий генерал Кравченко дивиться на могилу Василя Стуса,  геніальні Амосов, Ступка і Удовенко затиснені пафосними меморіалами футболістам.

Дуже бракує справжнього українського некрополя, зі строгим почуттям міри, смаку і логіки поховань. Без рагульських позолот, міряння розмахом і  невитравного духу сталінського ампіру.