Жахлива ціна духовного дорослішання України

Переходи до ПЦУ відбувалися у столичному регіоні кількома хвилями. Перша пройшла після отримання Томосу, а друга – після звільнення Київщини від ворожої окупації. Хоча автокефалія для міст-супутників, просто містечок та сіл столичного регіону – і географічно і історично мала бути і дуже природньою і рідною.

На теренах усієї Київщини від Ірпеня до Здвижа тягнеться західний рубіж оборонної системи навколо Києва, який формувався тисячоліття тому. В селах часто розташовані городища-кріпості, які були частиною цих укріплень. Як, наприклад, у Мотижині. Але у 2022-му Мотижин став відомий на весь світ не тому, що колись був форпостом на шляху з Центру на Захід прадавньої України, яку еллінські, римські, візантійські історики називали Скіфією. У 2022-му Мотижин став місцем жахливих страт українців. У 2022-му, в травні це містечко позбулося Моспатріархату через місяць після звільнення, доєднавшись до ПЦУ.

Таким самим швидким був перехід і громади Ясногородки. Але ж при всьому цьому той перехід ніяк не назвеш блискавичним: Моспатріархат вигнали звідси, тільки після того як дорога Мотижин-Ясногородка стала «дорогою смерті», тут було знайдено могили тридцяти семи цивільних, вбитих мінами, якими методично обстрілював окупант з Москви, мабуть, з Московського патріархату – обстрілював мирне населення.

Жахлива ціна духовного дорослішання України, яка нарешті зрозуміла, що духовний простір, простір ідей, молитов, історії, рівно як свідомість людей, слід берегти не менше, аніж фізичне здоров’я нації та географічні кордони держави.

Жодний укріпрайон, навіть і той, якому тисяча років, не вбереже місто та його людей від нападу, якщо духовний простір отруєний ворожою пропагандою, фейковими теоріями, до яких долучилася РПЦ (МП), на чолі зі своїм кривавим патріархом.