4 березня – різдво Володимира Івасюка

У другій половині 1970-их років Івасюкові почали частенько натякати на московському радіо і телебаченні окремі керівні працівники, що він занадто захоплюється творами українських поетів, а від того захоплення «попахіваєт» українським націоналізмом.

І то був непоодинокий випадок.

Роздратований і сердитий Володя тоді сказав батькові:

– Жайвір не має права співати так, як співає, бо то буде націоналістичний спів. Він мусить розливатися трелями солов’я або цвіріньканням горобця. Це буде справжній інтернаціоналізм. Синиця має каркати, як ворона, а півень крякати, мов качур. Корова має іржати, а кінь вити по-собачому. Тільки таким чином світ наповниться шедеврами і справжньою красою.

А потім ще додав:

– Французи, італійці, росіяни і всі інші цивілізовані народи співають своїми мовами і їх ніхто не називає націоналістами. Чому це так? А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують в концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного.

– Звідкіля ти набрався цих ідей, Володю? – запитав батько.

– Їх не набираються... Їх пробуджують наші спостереження, висновки виробляються в мозку, якщо він є в нашій голові, – відповів син батькові.