Зараз ніхто не має бажати зла президенту Зеленському

Я не обирала Зеленського Президентом, але він Президент моєї країни.

Найбільше мене бісить зараз тема, хто кому ворог і опонент. Найбільше дратує політична війна один з одним і поділ інтелектуального поля на «свій» і «чужий», безкінечна телегра «Хто найрозумніший?».

При кожному президентові є коло людей, котре міцно тримає «першого» в оточенні і підігріває: «він на ефірі про вас сказав це», « на дні народженні у неї ми бачили того», « він працює на нього», «його медіа на вас щодня таке лиє»… По великому рахунку, це нічим не відрізняється від базару… Хіба що «президентський» елітний… і платити інколи треба життям, кар‘єрою чи бізнесом.

Місяць тому на одному з ефірів, я сказала Давиду Арахамія, що Президент Зеленський – єдиний з президентів, хто не радиться з попередниками, не зустрічається з президентами України, не говорить з лідерами фракцій. Давід тоді мені відповів, що він ніколи не буде зустрічатися з п‘ятим, а президенти Кучма і Кравчук працюють в ТКГ у Мінську. Мене це здивувало, бо у України зараз один ворог - Путін.

Попередників- президентів теж обирав ураїнський народ, політичні партії, котрі присутні в ВР мають підтримку людей, тому з ними треба зустрічатися, говорити і радитися. Це має бути щоденний мозковий шторм, вироблення рішень, втілення їх у правові документи, інформування українців і світу.

Вчора це сталося: зустріч Президента з лідерами фракцій. Володимиру Зеленському для захисту України мало «зеленої» монобільшості, йому конче необхідна політична парламентська потужна коаліція проти … Путіна… А не внутрішня політична війна.

З хорошого… Останні два дні демонструють, що Президент Зеленський починає чути. Це відчувається в його зверненнях до нації. І нема значення: це пропозиіії лідерів інших політичних сил з трибуни парламенту, це цілі цитати з прямих ефірів інших політиків чи бачення політичного запеклого опонента. І це добре.

Зараз ніхто не бажає зла Президенту Зеленському, бо на кону – рідна земля.

Вистояти, обіграти, перемогти можна тільки разом.

Хочу аби фрази «Я же Президент, Міша» залишились в минулому. Президент – не носіння уявної корони, а вміння ухвалювати непопулярні і сильні рішення, відповідальність за них. Президент – це знаходження сил в собі спілкуватися з політичними опонентами.

Чуйте, Президенте! Пора!

Миру нам всім!

P. S. Пишу цей пост під сирени. Третій день навчання у Києві.