Фільм «Дике поле»: зажевріла надія на якісне українське кіно

Нарешті вчора зрозумів, що я дивлюсь українське кіно, наче футбол! Весь фільм у напруженні... Бо я ж теж граючий тренер))) Гарна сцена - то як забитий гол, вдалий ракурс, режисерський хід, музична тема - наче шикарний пас, гольовий момент, чи кутовий біля воріт супротивника. Бо я дійсно ВБОЛІВАЮ ЗА УКРАЇНСЬКЕ КІНО. І коли стикаюся з хріновою грою акторів, притягнутим до вух сюжетом, шароварними образами, недолугою музикою чи атавізмамм поетичного кіно (за яке б взагалі стерилізуавав митців))) то мені фізично стає погано. І не тільки тому, що псується настрій, а тому що хрінове кіно - то гол у наші ворота, а інколи і автогол. Це деморалізує.

Бо кіно - то мистецька зброя масового ураження. І в Росії це прекрасно розуміють, зрештою як і в Америці. Рівень культурного розвитку країни визначається саме рівнем її кінематографу. У нас з цим все було погано, але тепер зажевріла надія)) Отже короткий звіт по матчу.

Жанр істерну витримано, гарна операторська робота, цілком пристойна, а інколи навіть дуже гарна гра акторів трьох поколінь, досить жвавий сюжет ну і лівацька естетика Жадана (для тих хто любить). Все зійшлося. У другій лізі світового кіно українська команда виборола перемогу!!! Дякую всім, хто причетний!!!