Геї - кращі за багатьох чоловіків!

До стенду «Українського культурного фронту» підходить родина. Батьки і двоє дітей.

Питаються: - Що новенького? - Ось роман Антіна Мухарського (тобто мій), - жартую я, - I AM NOT RUSSIA, написаний у вимушеній еміграції. - І про що книжка? - Неполіткоректний, антифеміністичний, чоловічий роман, про те, як до мене в юності чіплялися члени ЛГБТ-спільноти з непристойними пропозиціями. Вся правда про сучасний світ театру, шоу-бізнесу та кіноіндустрії, де так звані «сексуальні меншини» складають цілком агресивну, зовсім нетолерантну до консервативних цінностей, тоталітарну секту, що в буквальному сенсі цього слова винищує інакодумців. - Свєта, можна я куплю цю книжку? - питається чоловік у дружини.

- А що ви маєте проти ЛГБТ? – із викликом питається Свєта. - Нічого. Я просто борюся за свої права. Адже білий, здоровий, політкоректний чоловік традиційної сексуальної орієнтації, європеєць, християнин, батько – найбільш зашугана та дискримінована істота в світі! Я вважаю, що це несправедливо! - Толік, ходімо звідси – він мій ворог! Бо я за права ЛГБТ!

І вапще: геї - кращі за багатьох чоловіків. Вони принаймні виховані, доглянуті і дуже люб’язні. А таких, як ви, треба у Сибір за порєбрік висилать! Як вас вапще зємля носить! Аліментник проклятий! Ходімо звідси Толік….! Ухопивши дітей за руки вона з огидою йде геть. За нею з похнюпленою головою трусить Толік.

Аж раптом озирається, чкурить до мене і змовницьки підморгує: - Я завтра прийду без дружини. Обовязково куплю цю книжку і читатиму в гаражі! До зустрічі, брате! - До зустрічі! - міцно тисну йому руку, і ми всміхаємось один до одного, як рідні.