Мовчазна мова

    На тлі чергових суперечок щодо мови все більше думається про мовчання.
    Надмір завше змушує шукати прихистку в протилежности. Міркую над тим, що багато людей, чиї друзі опинилися в різних містах та частинах світу, майже не ведуть інших розмов, окрім віртуальних. Ми живемо в часи домінування візуальної культури, коли кілька років поспіль найпопулярнішими книжками країни стають розмальовки, коли говорити
    • Назарій Заноз

      Політичний оглядач, публіцист

    • 19 Березня, 00:08
    • Розсилка

    На тлі чергових суперечок щодо мови все більше думається про мовчання.

    Надмір завше змушує шукати прихистку в протилежности. Міркую над тим, що багато людей, чиї друзі опинилися в різних містах та частинах світу, майже не ведуть інших розмов, окрім віртуальних. Ми живемо в часи домінування візуальної культури, коли кілька років поспіль найпопулярнішими книжками країни стають розмальовки, коли говорити необов’язково. І часом все це призводить до курйозів. Іноді неприємних, а іноді просто веселих, як-от той, що трапився якось зі мною.

    Відбулося те в Трускавці, біля каси в супермаркеті. Перед нами якраз розраховувався якийсь чоловік. Для себе чомусь вирішив, що він, либонь, азербайджанець. Пан склав придбані продукти в пакет й уже рушив до виходу, коли я помітив в корзинці, котру він зоставив під касою, ключі від камери схову. І поки мозок панічно намагався вирішити, якою мовою окликнути чоловіка і як до нього звернутися, мій рот відреагував куди швидше та видав протяжне й ганебне «Е-е-е-е!». Реципієнт мого посилу, слава Богу, не почув, але ключі йому повернули.

    Ми досі кепкуємо з мене, пригадуючи сей випадок. З мого псевдоінтелігенства, ілюзія котрого миттєво розвіялась із появою того протяжного «е». Воістину: «Е-е-е-е» – замість тисячі слів. Ця мова невдалого доброго жесту від людини письма – доволі показовий приклад того, як атрофується здатність до мовлення, коли значна частина твого спілкування – це балачки в мережі.

    Мішель Монтень у своїх «Пробах» писав: «Найплідніша і найприродніша вправа розуму, як на мене, розмова… Якби мені довелося вибирати, я радше б згодився втратити зір, ніж слух чи мову» (пер. Анатоля Перепаді). Та штука полягає у тім, що розмови стають усе візуальнішими. І якщо втратити зір у сучасному світі, то можна добряче обмежити себе в здатности розмовляти.

    У часи популярности icq та чатів цілі діалоги відбувалися виключно смайлами. Зараз значна частина балачок у мережі точиться з поміччю емодзі, наліпок, анімацій, картинок і знимок, а кожен текст має споряджатися візуальними матеріалами, аби збільшити кількість переглядів (зважте, не прочитань). Цьому всьому сприяє кліпова свідомість, а алгоритми соцмереж діють так, що частіше показують у стрічці зображення та відео, ніж текстові пости. При цьому 85% переглядає відео у фейсбуці беззвучно. На піку популярности інстаґрам та снепчат. Мовознавці б’ють на сполох, бо у людей скорочується словниковий запас.

    Кілька років поспіль найтиражнішими книжками ставали розмальовки. За ними в топ увірвалися щоденники, котрі потрібно знищувати, себто коїти деструкцію словесного.

    Георгій Почепцов у своїй книзі «Мерлін, Супермен і Ґаррі Поттер» пише: «Колись саме перехід до візуальної культури завдяки фонетичному алфавіту створив людство в сучасному розумінні, принципово розвинувши його інтелектуальні можливості. Це пов’язано з тим, що візуальна культура підтримує індивідуальне мислення, а аудіальна – колективне».

    Світ усе сильніше рухається до зростання ролі індивідуалізму та зміни парадигми від домінування екстравертів до інтровертів. І аби цей перехід відбувся ефективно – людство мусить спростити мову, візуалізувати її.



    Публіцист Юрій Савка пише про те, що більше не потрібно пам’ятати якесь складне слово, бо програма виправить тебе, якщо зробиш помилку. Можна звільнити голову для чогось важливішого – наприклад, справжньої творчости. В цім контексті важливо згадати, що основна професія Юрка – програміст. І поки соціум сперечається про доцільність збільшення ролі української мови, я все частіше задумуюся, що, може, варто міркувати ще й в наступнім ключі: мова майбутнього – на основі java, PHP, C++, Python чи якась інша на основі піктограм та емодзі?

    Джерело: Zbruc

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Костянтин Машовець
    Костянтин Машовець

    Координатор групи «Информационное сопротивление»

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Сергій Грабовський
    Сергій Грабовський

    Політичний аналітик

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ