Майдан на нейтралці

Вправні водії часто використовую нейтралку. Особливо на спусках і на великій швидкості – задля економії пального.

Коли вмикаєш нейтралку – машина поводить себе цілком по-іншому. Максимально природно, у злагоді з усіма законами фізики, інерції, гравітації та прискорень. Сьогоднішній Майдан – на нейтралці. Він, досягнувши очевидного піку, без застосування жодних зусиль мчить по інерції. Донизу. Головне питання: чи вистачить інертного розгону для подолання найнижчої точки і такого ж стрімкого повернення до максими?

Так, Майдан став нейтральним. Він уже перестав бути небезпечним для Януковича. З цим треба змиритися – Майдан не оперує способами усунення межигірської гідри. Їх попросту немає. Тому з лексикону слід прибрати миле слово «революція». Коли на Майдані стояв мільйон людей – Тягнибок (згідно з роллю – начебто найрадикальніший із трійці) несамовитим голосом скандував «Ре-во-лю-ці-я!». А через півгодини стримував усіх радикалів, натхненних його скандуванням, від справді революційних дій.

Ці троє панічно бояться революції, тому що панічно бояться сісти в тюрму. У них на волі – упакований до останнього шурупа побут, банківські рахунки, бізнеси, активи і рідні люди. І, звісно, мрії посісти владний трон із такими ненависними їм повноваженнями. Якщо Майдан хоче революції – він повинен усунути основне гальмо, яким є політики. Тим паче тепер, коли вони фактично поділили свої ролі напередодні 2015 року (президент Кличко, прем’єр Яценюк і спікер Тягнибок).

Майдан на нейтралці – це результат втручання політиків у ту справжню і стрімку політику, яку творили студенти. До них прийшла опозиція, назвала Євромайдан танцульками і співанками, пообіцяла учудити щось серйозне і чоловіче. Учудила, мать їхню. Результат: мільйон уже навряд чи збереться, Майдан почав бути епіцентром дискомфорту та інородним тілом, а основних фігурантів спротиву поодинці то ріжуть ножами, то товчуть до невпізнаваності, то арештовують, то дискредитовують відео-компроматами – а в цей час великі лідери їздять із додатковим джипом персональної охорони. Кажуть, ганьбити опозицію зараз у моді. Але не ганьбити опозицію – значить змиритися зі «зливом» енергії мільйонів людей, які на три голови переросли оцих трьох, разом узятих.

Існування на нейтралці – це далеко не найгірший варіант. Це така собі передишка перед новим підйомом. І варто відзначити, що енергетичного заряду вистачить надовго. Поки Майдан рухається на нейтралці, економлячи пальне для наступних звершень, є час на обдумування. І тут у мене є декілька меседжів.

1. Влада – це навіть не вчорашній день, а поза-поза-позавчорашній. Влада – це останні в Європі апологети ресурсної економіки, які, базуючись на дикому капіталізмі соціалізму, щиро вважають, що важка, об’ємна промисловість – це фундамент добробуту. Ці азірови-тиранозаври не розуміють, що передові країни світу дим від фабричних труб успішно перетворюють у димок від чашки запашної кави (копірайт проф.Грицака). Уся світова індустрія втікає з центральних країн до периферійних, тож наявність крупної, важкої, доменної промисловості є ознакою відсталості. У нашому випадку влада – це сукупність цивілізаційних дебілів і даунів. Із ними говорити мовою мирного Майдану – беззмістовно і навіть шкідливо. Вони не розуміють мову цінностей та устремлінь. Із точки зору цих плотоядних істот, усі студенти в інтелігентних окулярчиках – це ледарі, ботани, заучки і прочий гуманітарний баласт, який не знає, что такое каторжная работа в угольных шахтах до седьмого пота. Вони не розуміють, що працювати треба не з 9-ї до 18-ї, а головою.

2. Опозиція – це вчорашній день. Найбільша трагедія Майдану полягає в тому, що його завтра – це вчора. Наступною владою, освяченою Майданом, прагне стати вчорашній день. Отже, вибори 2015 року – це боротьба позавчорашнього і вчорашнього днів. Майдан, ідучи в авангарді творення свого майбутнього, змушений оглядатися на вчорашніх, які захекалися і гукають підождати. Опозиція – це презерватив, який прагне убезпечити Майдан від страшної чуми, не розуміючи, що вона теж є вірусом, лише менш небезпечним. Опозицією треба просто покористуватися якомога довше. Але в момент зачаття нової країни – зняти, зав’язати вузликом і викинути в смітник до позавчорашніх. Оскільки висунути свою якісну альтернативу Майдан наразі не в змозі – треба нещадно дресирувати вчорашніх і змусити їх пришвидшеними темпами рости. Отже, енергія Майдану має бути скерована не стільки на безнадійну владу – а на опозицію. У нас обмаль часу, аби змусити цю трійцю усвідомити себе не бенефіціаром (тобто отримувачем усіх дивідендів від вдалого проекту), а тупеньким інструментом для задоволення народних потреб. Ну не всі ж ножі бувають гострими! Інколи мусиш повозитися і з тупими.

3. Майдан увійшов у фазу виходу з Майдану. Піші прогулянки по периметру барикад – це дорога в нікуди. Треба категорично визначатися, що далі. До революційного шляху з захопленням влади не готовий ніхто, та й цей шлях є сумнівно-легітимним. Жоден із цих трьох ніколи не підпишеться під революцією, у їхніх мізках відсутній цей алгоритм. А еволюційний шлях є сумнівно-результативним. Вибори – це єдиний механізм мирної зміни влади. Саме тому виборів-2015 не буде. Ім’я наступного президента оголосить не Центрвиборчком, а «Беркут» із тітушками на передньому фланзі. Треба прямо так і сказати: ідучи на планові вибори, опозиція іде в дупу. І ми разом із нею. Зараз опозиціонери втягнуті в хуторянську гру на кшталт «а тепер, курва, ми» (вдруге копірайт проф.Грицака). А тепер, курва, нічого не буде. Бо взагалі нема сенсу проводити парламентські вибори за змішаною системою і закритими списками. Щодо президентських – то це будуть фіаскові вибори, де поразка буде компенсована шістьма нулями кожному.

4. Майдан або почне грати свою гру, або на ньому наживуться позавчорашні з учорашніми. Тему революційної зміни влади залишу для роздумів тим, хто напередодні виборів божився вигнати синьо-жопу банду за Дніпро. Скажу про інше. Моя бабуся, львівська інтелігентка, з красноярських таборів винесла не вельми інтелігентну істину: з хамом треба по-хамськи. А може, спробувати ту саму зброю, яку влада застосувала проти Майдану? Називається вона – ігнор. Бойкот. Повне непідпорядкування режимові. Абсолютне місцеве самоврядування – включно з законним формуванням органів двовладдя. Створення виконкомів та громадських органів на противагу державним. Абсолютна децентралізація. Усе це могло би йти паралельно з другою технологією, застосованої проти Майдану. А саме – справедливість поодинці. Поки на Майдані співатиме Modern Talking, майданна рука справедливості буде відновлювати справедливість. Сподіваюся, мій натяк є достатньо зрозумілим. Уточню лише, що пропорція справедливості має бути 1:5. Наприклад, одна Тетяна Чорновол = 5 їхніх. Боятися за себе маємо не лише ми.

5. Майдан мусить вийти з нейтралки саме в той момент, коли інерція спадатиме. Проти нього почато неоголошену війну. Не буде адекватної відповіді – тоді можна буде колядувати ще років зо п’ять. У світі є дві революції, які увінчалися повним успіхом і які були винятково мирні: це науково-технічна та сексуальна (копірайт – Андрій Любка). У нас ні перша, ні друга. З хамом по-хамськи – це не заклик і не технологія. Це діалектика буття в умовах, коли втримувати моральну висоту з виродками стає фізично неможливо. У тиранозаврів трісуться руки тоді, коли вони бачать радикальну загрозу. Думаю, вони з полегшенням зітхнуть: «Pink Floyd вам у поміч!». А дзуськи вам!

…До речі, у Pink Floyd є шедевральна пісня Сomfortably Numb (приблизний переклад – «комфортне заціпеніння»). Текст – ну просто як про нашу нинішню ситуацію: «Привіт, є тут хто-небудь? Просто кивни головою, якщо чуєш мене. Послухай, я можу зняти всі твої болі, поставити тебе на ноги. Зможеш показати, де тебе болить? Гаразд, маленький укол… Це мусить помогти. Але, можливо, тебе буде нудити. Але це має спрацювати. Чудово! З цим ти пройдеш крізь ШОУ»…

Прийшла пора для уколу. Шоу починається.