Про телефоніста на ім’я Еммануель та нашу невдячність

Кожен видатний лідер сучасності повинен мати свого персонального телефоніста на ім’я Еммануель.

Макрон пояснив, що так багато дзвінків у Москву – це було нерідко на прохання Києва донести певні меседжі та інформацію нашому ворогові. А ми тут усі, бачте, розпереживалися, чого це парижанин так часто наярює в Кремль, паскудник такий, запроданець, русофіл і далі за текстом. А виявляється, частина цих дзвінків була на прохання України.

Логічно буде поцікавитися: якщо весь цей час ми односторонньо знущалися з Макрона за його телефонічний роман із ботоксним старичком – то чи не шляхетно було б перепросити французького президента за необгрунтовані цькування? Або ще краще – подякувати за те, що він ціною свого авторитету й публічної репутації виконував захцянки третьої сторони?

Або ще краще – запитати не у французів, а у наших: які меседжі ми намагалися донести через телефоніста на ім’я Еммануель? Як ці «донесення інформації» корелюються з теперішньою позою затятих і гордих діячів, які ні на які домовленості не підуть ні за яких обставин і, взагалі, всі нас до чогось схиляють, але ми стійко стоїмо на сторожі укр.інтересу… Коли Макрон на прохання Києва надзвонював путіну – це теж зараховується до стійкої й непорушної позиції?

Без зайвих зловтішань я хочу сердечно подякувати Президентові Франції за те, що він годинами мусів вислуховувати брєдні параноїка, та ще й передавати йому всякі меседжі.

І взагалі: відверто заколебали всі ці недолугі й масні жартики на тему «шепотіння на вушко», чи «француз, італієць і німець у поїзді» і т.д. Якби ми бодай колись зробили для чужої країни, яка за тридев’ять земель, бодай дещицю з того, що європейські й світові лідери роблять для країни розкрадачів бюджету й своїх національних багатств, – то, може, би й доречними були наші всякі євроскептичні манси, від яких взагалі-то тхне русометодичками.

Пора би трошки поумірити свою жовчність щодо тих, без кого довелося би проти орди протистояти переоснащеною дорожною технікою.