Чого українським політикам варто повчитися у Меркель

Видання The Wall Street Journal опублікувало інсайд про те, що в Бундестазі, в оточенні Ангели Меркель, вже прийнято рішення про будівництво в німецькому місті Штаде (неподалік від Гамбурга) LNG-терміналу, на що буде виділено 500 мільйонів євро. Рішення тільки-но ухвалено, але за участь у проекті вже борються три компанії – австралійська Macquarie, китайська China Harbour Engineering і американська DowDuPont. Крім того, в Німеччині планують побудувати ще як мінімум два LNG-термінали, один – в Брюнсбютелі, що неподалік від згаданого вище Штаде, і ще один – в Вільгельмсхафені.

Чому саме зріджений газ і саме Америка? Тому що сланцева революція у світі триває, і скраплений газ лишається в тренді. А ще тому, що Сполучені Штати є одними з лідерів видобутку цього виду палива і його ж активними промоутерами, котрі вже ведуть перемовини з приводу постачання газу до країн Європи, зокрема, до Польщі. Певна річ, що Німеччина, претендуючи на роль європейського гегемона, не могла стояти осторонь цих тенденцій. Але справа не тільки в амбіціях фрау Меркель.

Остання ще й вправно відвела загрозу підвищення мит на європейські товари загальною вартістю 200 мільярдів доларів, серед яких німецькі автомобілі займають особливе, почесне місце. Ці санкції, як відомо, пов’язані із жорсткою позицію Америки щодо «Північного потоку-2»,якому Берлін увімкнув зелене світло. Сама Меркель, котра була проти будівництва газогону, вбиває відразу кілька жирних зайців, давши добро на LNG-термінали.

Перший «заєць» – це добрі взаємини з вашингтонською адміністрацією, другий – мінімізація репутаційних втрат Німеччини, третій – крок до бодай часткової відмови від російського палива, четвертий – відповідь на актуальні енергетичні виклики, п’ятий – потужні вливання в економіку, приплив інвестицій, створення нових робочих місць.

Власне, саме так і має діяти державний діяч. І той, хто вже зібрався на політичну пенсію, і – тим паче! – той, хто марить наступною каденцією. А що ж тим часом відбувається в Україні? А те, що й завжди. Тобто нічого.

Останні вісті зі «сланцевих полів» не надто надихають: повідомляється про те, що італійський нафтогазовий гігант Eni виходить з проекту з розвідки і видобутку зрідженого газу в Україні. Компанія продає свою частку в ТОВ «Західгазінвест», де їй належать 50,01% акцій – їх викупить НАК «Надра України». Свої акції італійці придбали ще в 2012 – на піку розмов (які так і лишилися розмовами) про користь, яку Україна отримає від розробки сланців.

В цьому контексті не хочу заглиблюватися у всім відому історію про два найбільші сланцеві родовища – Олеське на заході та Юзівське на сході України. За розробку першого взялася свого часу компанія Chevron, друга ж ділянка відійшла Shell. Обидва «кейси» виявилися провальними, зокрема й через сильне падіння цін на нафту і на вуглеводні в 2014-му, яке знизило комерційну привабливість сланцевих проектів.

Свою роль відіграла і війна: саме бойові дії на Донбасі вказувала як причину відмови від розробки Shell, місце якої у 2016-му посіла невідома нідерландська компанія Yuzgas B.V., претендуючи на Юзівське родовище. Довкола цього гравця виник свій скандал, бо без скандалу у нас не робиться нічого (втім, зі скандалом теж). Фірма Yuzgas B.V. виглядала доволі сумнівно, і не лише через російське прочитання її назви. Кінцевий бенефіціар компанії був невідомий, а тому Кабінет міністрів спершу відмовив Yuzgas B.V. в розробці Юзівського родовища, проте після судової тяганини поступився.

Тож голландці, напевно, таки візьмуться за український зріджений газ. Проте цікавить інше. Як поживає той амбітний проект, котрий у березні поточного року Петро Порошенко представив як власний тріумф? «Ми домовилися про те, що Катар готовий надати нам скраплений газ. Поставки катарського зрідженого природного газу можливі через термінал в Польщі, а також по турецькому маршруту через Босфор», – віщав півроку тому президент.

Й при цьому забував уточнити, що Туреччина не дає згоди на прохід через протоку Босфор танкерів зі зрідженим газом для України. А що стосується постачання палива через Польщу, то теоретично це є реальним, але лише за наявності інтерконнектору з цією країною. В цьому випадку ми могли б отримувати катарський газ з польського терміналу в Свіноуйсьце. Проте перемовини з Польщею ніхто навіть й не починав. А чи можлива побудова власного LNG-терміналу? Знову таки – теоретично – так, але наразі немає інвесторів, готових вкласти кошти у будівництво LNG-терміналу для скрапленого газу.

Мені можуть заперечити, вказавши на те, що я дарма зациклююсь на зрідженому газі, не враховуючи те, якою є ціна питання. Але я цілком свідомий того, що за таке паливо Україні довелось би суттєво переплачувати. Поки що скраплений газ для Європи – хоч з Катару, хоч з Америки – програє трубопровідному постачанню. Такими є реалії сьогодення, подобається це нам чи ні. Свідомий я й того, що наразі є сенс нарощувати обсяги видобутку традиційного газу, темпи приросту якого на сьогодні незадовільні.

Однак цей матеріал не про рентабельність того чи іншого видобутку і не про зважування вигоди від купівлі того чи іншого палива за кордоном. А про мобільність можновладців, їхню здатність приймати виклики і головне – не брехати соціуму, влаштовуючи собі переможні реляції. У фізиці є поняття когерентності, котре варто перенести й на політику. Так от, якщо Ангела Меркель є цілком когерентною, то Порошенко чи Гройсман коливаються не в такт із рештою цивілізованих економік. Упустити зацікавлених інвесторів, не навчитися працювати самим, жити мріями про манну небесну і катарський газ – це все, що на здатний сьогоднішній уряд.

А між тим фахівці стверджують, що наш потенційний сланцевий капітал заховано не лише на Олеському та Юзівському родовищах. Бо східний та центральний регіони України, а точніше – Харківська і Полтавська області – є також цілком перспективними в плані видобутку нетрадиційного, зокрема, сланцевого газу. Адже там знаходяться газоємні пісковики гірських порід, про котрі майже напевно нічого не чули у Кабміні. А якщо й чули, то не думали про їхню розробку, а якщо й думали, то не втілили. Мабуть, в України на роду написано були джерелом природних ресурсів і їх же могильником, бо все, що не працює на благо соціуму, є мертвим. Те саме торкається, до речі, й урядів та політиків.