Нації цементуються не асфальтом, а спільними цінностями

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Флешмобом із цими словами свого пророка Тараса Шевченка українці відреагували на лжепророчий заклик «Какая разница?!».

Нам не однаково, яка мова, тому що українська об’єднує і консолідує. Що не заважає нам поважати і тих співвітчизників, які говорять російською, кримськотатарською, іншими мовами. Це їхнє беззаперечне право.

Нам не однаково, які пам’ятники. Як не було байдуже німцям, коли вони знесли численні пам’ятники Гітлеру. Ми очистили нашу карту від комуністичних ідолів. Місцеві громади тепер самі вирішують, як називати вулиці і кому зводити монументи.

Нам не однаково, яка церква, і тому ми вибороли Томос. Ми розуміємо, що РПЦ в Україні не просто конфесія, а інструмент геополітичного впливу Росії. Але громадяни вільні обирати свій шлях до Бога. Навіть якщо для когось він і досі пролягає, на жаль, через Москву.

Більшості українців не однаково, вступимо ми до НАТО чи сповземо у Ташкентський пакт… Будемо частиною Європи, чи повернемося до сфери російського впливу.

Хороші дороги по всій країні це, безумовно, важливо. Але нації цементуються не асфальтом, а спільними цінностями.

Розсварити нас намагався Путін у 2014 році, та домігся лише зворотного. Так, говоримо різними мовами. Так, ходимо до різних церков. Так, часом і місцями по-різному дивимося на історію. Але об’єднані ми в єдину українську політичну націю відчуттям патріотизму, любові до України і спільним європейським майбутнім.

Дорогі українці!
Вітаю вас із Днем соборності від себе особисто і від усієї команди «Європейської Солідарності».
Слава Україні!