Антиукраїнські санкції Росії: Кремль хоче виставити себе жертвою

Санкції з пістолетом в руці

З точки зору ситуації в Росії жодного розумного пояснення запровадженню санкцій проти України саме зараз немає. За доброю кремлівською традицією всі антисанкції - це стрілянина самому собі по ногах. Економіка і так з великими труднощами справляється з економічним тиском з боку ЄС і особливо США. Москва очікує на новий пакет американських санкцій. Ринків збуту для російських товарів дедалі менше. І тут раптом фактична заборона на взаємодію з українськими партнерами, які «зберегли вірність» росіянам протягом усіх чотирьох воєнних років, що розділили дві країни.

Крім додаткових збитків нічого ця історія Росії не принесе, тому рішення це, очевидно, політичне. Питання, про яку політику йдеться. Якщо про російську зовнішню або внутрішню, то навіщо це рішення Кремлю? Показати американцям, що вони не бояться жодних санкцій і готові, як японські камікадзе, покінчити життя економічним самогубством? Навряд чи. Імовірно, Кремль розраховує за допомогою санкцій відволікти росіян від теми підвищення пенсійного віку в країні? У це не повірить навіть дитина.

Значить, ідеться, все ж таки, про українську політику. Перша гіпотеза найпростіша і, швидше за все, найбільш точна. Наступного року там пройдуть президентські, а потім і парламентські вибори. І Кремль хотів би вплинути на ситуацію. Щоправда, залишається поки загадкою, на чию користь?

Бий своїх, щоб чужі боялися

Уряд поки не називає ані імен людей, ані назви українських компаній, які потраплять під санкції, але грізно нагадує - не за горами той час, коли вони відчують на собі всю тяжкість російської відповіді. Однак багато хто припускає, що головною «жертвою» стануть саме ті українські політики, перемоги яких Кремль хотів би на майбутніх виборах. Нібито це «договірняк» з командою Петра Порошенка або, наприклад, Юлії Тимошенко, з якими, як це не парадоксально, Москві зручніше вести справи. Все може бути.

Не здивуюся, якщо санкції запровадять, в тому числі, і проти тих, кого деякі українці називають агентами Кремля. Адже всім зрозуміло, що російські санкції, як це було з продуктовими, реалізуються завжди досить вибірково. Запровадять проти великої кількості осіб, але постраждають тільки найбільш незгодні. Зате який-небудь Віктор Медведчук або лідери «Опозиційного блоку» з числа колишніх соратників Віктора Януковича отримають напередодні президентських і парламентських виборів залізобетонний аргумент у суперечках з тими, хто намагається довести, що вони працюють за сценарієм, написаним у Кремлі.

Проросійські сили вже стогнуть в Україні, благаючи Володимира Путіна не карати так жорстоко український народ. Стогнуть так, ніби не йдеться про взаємозалежність двох економік. Поки що, втім, неясно, як буде виглядати навіть «скелет» санкцій. Почекаємо, щоб він обріс «м'ясом», тобто з'явилися списки. І не тільки вони. Подивимося на реальну практику застосування санкцій, оскільки в даному випадку в Росії різниця буває величезною.

Тролінг як традиція

Поки ж головною в історії із запровадженням проти України санкцій мені видається морально-етична сторона. Інакше як черговим кремлівським тролінгом її не назвеш. Якщо послухати Путіна, його прес-секретаря Дмитра Пєскова, прем'єра Дмитра Медведєва і численних московських телекоментаторів, то вийде ситуація зі старого анекдоту: Росія - це невелика країна, з усіх боків оточена і гноблена Україною.

Це не Кремль порушив міжнародне право і анексував Крим. Це не російські війська їздять на територію України, як до себе на задній двір, це не росіян звинувачують в тому, що вони збили малайзійський «Боїнг» над Донбасом. Нічого цього нібито немає.

Є невідомо з яких причин запроваджені ще з 2014 року санкції: українські, а також європейські та американські, до яких Київ приєднувався. Москва здивовано дивилася на все це чотири роки, а тепер нібито зірвалася і запроваджує відповідні санкції. Відповідні - це ж означає, що первинними були українські.

Кремль зображує ображену невинність, робить з себе жертву чужої несправедливості. І це, слід зауважити, дедалі частіше стає наріжним каменем російської зовнішньої політики. Спочатку щодо США і ЄС, а тепер - і щодо України.

Юродство як основа зовнішньої політики - не новина для міжнародних відносин. Так, на жаль, поводяться найвідсталіші режими третього світу. Навіть Північна Корея займає позицію більш послідовну і, треба зауважити, гідну.