Про Світлану Лободу та «повернення блудних синів і дочок»

Масштаб популярності Світлани Лободи не співмірний з моїм скромним творчим доробком, у нас різні ролі, амбіції, ніші, цілі, підходи тощо. Різні цілі то не є гріх. І я знаю, що багато колег і з шоубізнесу і з медіа поважають її «за працелюбність і професіоналізм».

Ми не дружимо, тому ця відстань дає мені можливість зберегти неупередженість. Але для початку я навіть не конкретно про Світлану чи інших «голубів миру», яким, виявилось, тепер нема де клювати, конкретно.

Я про «проблему повернення блудних синів і дочок» – бо це дуже сильно про ідентичність слухачів, інститут репутації, ефективність нашої пропаганди і місце музики в суспільному договорі.

Які успішні сценарії «повернення додому» ми знаємо?

1. Фронт

Десятки моїх колег, які (дуже часто зі скандалами всередині команд і сімей) вольовим жестом відвернули шиї від щедрих московських самобранок, туманних європейських та світових перспектив, і пішли на фронт. Стали пікселями українського опору, буквально в пікселях.

Деякі з них просто одяглись і пішли, не треба нічого пояснювати. Деякі так, мають цю раціональну рівновагу з «правильно» і «вигідно». Хтось думає про майбутню кар'єру теж, але для всіх важливі майбутнє дітей, честь, Батьківщина. Деякі пішли, бо 25000 грн це конкретна допомога мамі, дітям і дружині. І це більше, ніж 3000 грн за вечір концерту пару разів на місяць. Багато хто там має цю суміш обставин і переконань. І це не гріх. Комусь було все очевидно і 2014, комусь в 2022. Комусь в 2023. Деякі не вагались ні секунди в тому що чинять добре і вірно собі і державі, деякі вагались секунду, деякі дві. Когось забрали примусово. Зараз вони там. Ціною вже не статків і репутації, а здоров'я і життя.

І вони на нашому боці.

2. Волонтерство

Є дуже багато самовідданого ефективного волонтерства. Волонтерства, яке рятує інституції, армію і країну. У нас величезний досвід світовий акумулюється, таких низових горизонтальних взаємодій. Є напевно приклади того, як за допомогою волонтерських ініціатив люди і бізнеси вирішують інші задачі. Оцінку їм можуть дати перевіряючі структури, інші волонтери та вигодоотримувачі. Ми всі бачили рекламні пости про благодійність якихось компаній в тг-каналах. Але доки вони ефективні, вони на нашому боці. Можливо не без доп.плану в кишені, але на нашому боці.

3. Власна трансформація

Просвітництво своєї аудиторії через власну трансформацію.

«Був дурак, приймаю відповідальність, більше не повториться». «Вивчу, зрозумію, заповню лакуни в освіті, прийму правоту свого народу і буду разом з ним».

«Я співала в 2015 році на фестивалі Дєрзкая кропіва в Тулє, була неправа, але тепер знаю про 50 відтінків УПА і 100 українських мисткинь».

Хотілось би повірити тим, хто нарешті «перейшов на світлий бік», що перехід – це разова акція. Що більше гонорар на віллі в Іспанії для спонсорів війни чи касовий концерт в Нафтюганську не затьмарять вам фотографій з Бучі, Маріуполя, Ізюму чи Києва.

Бо гріх не 200 людей на безкоштовному концерті на площі в Харкові, гріх коли ти повторюєш херню, яку вже робив і збираєшся повторювати це ще раз і ще раз, ігноруючи очевидність неприпустимості і наслідків своєї поведінки. Публічної поведінки масштабної поп-зірки, яка не робить висновків і відмовляється ставати громадянкою.

Хотілось би аби «голубі мира» долетіли до середини Дніпра, зрозуміли, що волонтерство – це лише половина і попереду є робота. Над своїм розумінням ролі артиста під час війни, над публічним іміджем, над кризовим піаром.

Що бути на стороні свого успіху та фінансів це тепер не вершина життєвої стратегії.

А тепер вже конкретно:

Говорити «Хто тобі заплатив девочка» – це не розуміти що відбулось з країною і слухачем за ці роки. Це більше не війна трьох-чотирьох співачок і їх інвесторів, які не могли поділити ринок прим. Це не політичне замовлення. Це суспільний запит.

Коли ти бикуєш на підлітку з плакатом, а потім пишеш про «поважаю її думку», це видно. Це дуже видно. Ми більш вразливі, чутливі і уважні тепер, молодь збіса awaken і розмахує канселятором, не треба так.

Мимрити і відкупатись – це не позиція і не розкаяння. Медійна вага, краса, впливовість, масштаб та успіх не вибачають моральну глухоту і готовність «відкотитись назад», коли «вся ета сітуація закончітся».

Неможливо «бути поза політикою», тому що неможливо бути поза суспільством для якого ти працюєш. Тому що ти не можеш «нести щастя радість і позитив», якщо ти не бачиш зла і не вибачився за те, що закривав на нього очі з вигодою для себе.

Ну і варто зазначити, що і в політиці, і в бізнесі, в будь-якій галузі – освіті, закупках повно людей, чия негучна хамелеонська позиція «бути з тими, з ким зараз вигідно».

У нас багато надміру гнучких непублічних громадян, незалежено від регіону, віросповідання, освіти.

І така адаптивна поведінка завжди вважалась у суспільстві мудрістю, знанням життя і справжнім еталоном завбачливості. Буду рада, якщо це зміниться і зірки подаватимуть приклад.