Чому у комсомольців нічого ніколи не вийде

Сьогодні чорний день в історії України – день Чорнобильської катастрофи. Мабуть, усі без винятку вітчизняні ЗМІ згадуватимуть цю дату. І, поза сумнівом, ніхто вже не пам'ятає подію, що сталася на рік раніше – 26 квітня 1985 року.

Того дня лідери країн-учасниць Варшавського блоку підписали угоду про подовження на 20 років дії договору про його створення. А вже 1 липня 1991 року в Празі було підписано протокол про повне припинення дії Варшавського договору. Блок, під егідою якого відбувалося придушення народних протестів в Угорщині 1956 року та Чехословаччині 1968, пішов у небуття.

Інша подія не пов'язана із сьогоднішньою датою, але того ж штибу. 11 липня 1990 року на вечірньому засіданні останнього, 28 з'їзду КПСС, його делегати на пропозицію Михаїла Горбачова ухвалили утворити комісію зі складання нової програми КПСС. Коли сконала КПСС, усі пам'ятають.

І ще один спогад. У дні сумнозвісного ГКЧП я працював заступником генерального директора творчого кінооб'єднання «Фест-Земля», творцем і президентом якого був геніальний Юрій Іллєнко. Пам'ятаю, 19 серпня 1991 року ми, троє керівників об'єднання, сиділи в кабінеті генерального директора, дивилися по телевізору прес-конференцію заколотників, пили щось міцне й розмірковували, як нова московська влада оцінить наші творчі здобутки, а з-поміж них і перший в СРСР фільм про УПА «Останній бункер» режисера Вадима Іллєнка.

І тут до кабінету зі своєю пляшкою зайшов Юрій Герасимович. Глянув на екран, тоді на нас і мовив: – Чого зажурилися хлопці? Подивіться на них – це ж комсомольці. Вони все провалювали і це провалять. Більше трьох днів я їм не даю, не протримаються.

Хто там збирався за три дні взяти Київ? Що вони там патякають про дев'яте травня? Погано знають своїх ватажків. І погано знають українців. Замість столиків у ресторані треба було замовляти місця на цвинтарі.

Все буде Україна!