Геноцид українців розпочався задовго до того, як виник цей термін

90 років тому, 7 серпня 1932, було оприлюднено підписану головою ЦВК СССР Міхаїлом Калініним, головою ради народних комісарів СССР В'ячеславом Молотовим та секретарем ЦВК СССР Авелем Енукідзе, але ініційовану й відредаговану особисто Сталіним спільну постанову ЦВК та РНК СССР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Окремим додатком до постанови була таємна інструкція про її застосування.

В народі постанова дістала назву закону «про п'ять колосків». Вона передбачала розстріл з конфіскацією майна за розкрадання так званої соціалістичної власності. Простіше кажучи, підставою для страти могла бути жменя зерна, принесеного з поля голодуючій родині. За «пом'якшуючих» обставин розстріл дозволялося заміняти позбавленням волі на термін від 10 років також з обов'язковою конфіскацією майна. Амністія заборонялася. На початок 1933 року за цією постановою було засуджено понад 54 тисячі осіб, у тому числі дітей. Майже 2 тисячі засуджених було розстріляно.

Імперія продавала українське збіжжя за кордон, годувала інші свої регіони, а Україну залишила без хліба. Це був другий, найстрашніший, з трьох Голодоморів, пережитих Україною в 20 сторіччі в складі СССР. Навіть за офіційними даними перепису 1939 року порівняно з переписом 1926 кількість росіян зросла на 28%, білорусів – на 11,2%, а українців зменшилася на 9,9%.

Згадувати Голодомор в СССР було заборонено. Про нього не давала забути українська діаспора. Прикметно, що з нею співпрацював Рафаель Лемкін, американський юрист єврейського походження, який уперше ввів в обіг термін геноцид, застосувавши його до злочинів нацизму. Виступаючи на одній з акцій, влаштованих українцями восени 1953 року в Нью-Йорку, Лемкін заявив, що вбивство однієї нації означало б убивство цілого людства, і висловив упевненість, що Москві не вдасться здійснити злочин над українським народом, який зрештою досягне своєї мети - вільного життя у своїй незалежній державі, за яку героїчно бореться. Свій виступ Лемкін завершив словами майбутнього гімну: «Ще не вмерла Україна».

Нинішня колоніальна війна Росії проти України є продовженням геноциду. Геноциду, розпочатого не в 20 сторіччі, а який триває щонайменше від 1654 року. Актами цього геноциду були Батуринська різанина, знищення Запорозької Січі, закріпачення українського селянства, розправа над Кирило-Мефодіївським товариством і ще чимало інших – до Розстріляного Відродження, Голодоморів, розправ над українськими дисидентами в 1960-1970 роки. Вивчення їх могло б стати окремим предметом у новій українській школі.

Маємо пам'ятати це і пояснювати партнерам, особливо тим, хто переконаний і намагається переконати нас, нібито з Росією можна про щось домовитися.

Карфаген має бути зруйнований.