Підказка Данілову: план деокупації Криму потребує ще кількох кроків

Секретар РНБО Олексій Данілов запропонував план деокупації Криму з 12 кроків.

Хочу одразу наголосити на двох моментах:

По-перше, це добре, що українська влада вже сьогодні думає про практичні кроки з деокупації Криму.

По-друге, секретар РНБО належить до тих представників влади, які особисто у мене викликають повагу.

А тепер по суті справи. Колись давно я написав статтю «Чия автономія?», в якій звернув увагу на ту обставину, що Крим у складі незалежної України набув статусу автономії не національної, а територіальної. Звідси його та України в цілому подальші проблеми. Згодом у російській пропаганді це відгукнулося тезою про так званий, звісно, неіснуючий «народ Криму».

Нагадаю: з 1954 року до січня 1991 у складі України існувала Кримська область. 20 січня 1991 на хвилі так званої перебудови в Кримській області відбувся референдум, за підсумками якого Крим набув статусу автономії. При цьому варто підкреслити, що за Конституцією така зміна статусу може відбуватися лише за підсумками загальнонаціонального референдуму, а не місцевого.

Тому після деокупації Криму можливі два варіанти: півострів або знову стає областю, або – нарешті! – українська влада виправить помилку попередників, і на мапі України з'явиться Кримськотатарська автономія.

Далі. Особливий статус міста Севастополь (а краще – згоден з Олексієм Даніловим – міста Ахтіяр).

1948 року Севастополь був виведений зі складу Кримської області і набув статус міста союзного підпорядкування. Не відволікатимусь на пояснення, з якою метою це робилося в СРСР. Для нас важливо, що, на жаль, українська влада автоматично зберегла цей особливий статус, виокремлюючи місто, що знов-таки сприяло поширенню російських наративів про його історію, підживлювало сепаратистські настрої.

Отже, необхідним кроком після деокупації Криму мало б введення міста в загальнокримський контекст, шляхом скасування особливого статусу. Дотеп секретаря РНБО стосовно перейменування Севастополя на об'єкт №6 також можна було б реалізувати за умови дислокації там військово-морської бази НАТО, яка була б гарантією від майбутніх зазіхань Росії, якщо та – не приведи Господи! – не розпадеться.

І, звичайно, перейменування потребуватимуть тисячі зросійщених і зрадянщених топонімів.

Ще одна заувага. Секретар РНБО пише про громадян РФ, які незаконно приїхали проживати до Криму після лютого 2014 року. Але ж окупація Криму вихідцями з РФ почалася не після лютого 2014. В Криму за потурання тодішньої української влади роками осідали військові пенсіонери Чорноморського флоту, діяли філії російських університетів, які й були живильним середовищем сепаратизму. 

Одне слово, у цілому вірний план потребує уточнень і доповнень, щоб, як кажуть у Московії, «ніхто не забутий, ніщо не забуте».