«Росія – для росіян!» Але гинути повинні інородці

Написане крейдою або фарбою на парканах чи будинках московських околиць гасло «Россия – для русских!» мені доводилось бачити доволі часто на початку 2000-х під час відряджень до Москви.

Власне, гасло це не нове. Ідею «Росія – для росіян» дехто навіть приписує імператорові Олександру ІІІ. Тому, якому російські історики приліпили етикетку «Миротворець», який на початку свого урядування підписав горезвісний Маніфест про непохитність самодержавства і запам'ятався політикою русифікації неросійських народів імперії.

Хай там як, а гасло виявилося живучим. У ті ж такі 2000-і його активно експлуатували різні громадські рухи, лунало воно під час маніфестацій у день народної єдності й після футбольних матчів.

Нині – у контексті російсько-української війни – нову редакцію гасла озвучив один з головних воєнних злочинців, голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін. Днями він запропонував мобілізувати й відправити на війну проти України 500 тисяч жителів Середньої Азії, які отримали російське громадянство.

«Статистика свідчить, що іноземці масово отримують російське громадянство, оминаючи військову службу, – заявив Бастрикін. – За останні п'ять років його набули понад мільйон осіб, які прибули з країн Середньої Азії та Закавказзя, зокрема 550 тисяч жителів Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану.»

Тож Бастрикін пропонує в пріоритетному порядку спрямовувати «натуралізованих громадян» для участі в, за російською термінологією, «спеціальній військовій операції».

Не зупинятимусь докладно на долі цих «нових росіян» у Росії, на тому, як їх експлуатують на роботах, якими «старі росіяни» гребують. Не зупинятимусь і на тому, про що писав іще в 2006 році: Росія прагне закріпитися в економіці пострадянських країн таким чином, щоб мати можливість нав'язувати їм свої політичні пріоритети.

Свого часу я також писав про формулу «власність за борги», якою користується Москва, спочатку цінами на газ і нафту доводячи до банкрутства підприємства та й цілі галузі своїх «партнерів», а потім змушуючи їх до передачі підприємств у власність Росії «за борги». Приклад: ще 2002 року була підписана угода про передачу у власність РФ акцій вірменських підприємств у рахунок погашення державного боргу Вірменії перед Російською Федерацією в обсязі 93 мільйони доларів. За цією угодою Росії були передані завод з виробництва електроніки «Марс», три науково-дослідні інститути і Разданська ГЕС.

Хтось іще сподівається, що Вірменія голосуватиме інакше резолюції з питань російсько-української війни? Максимум, що вона могла б собі дозволити – це утриматися. І це тільки один приклад.

Повернімося, однак, до наших баранів, себто до Бастрикіна та його пропозиції.

Ідея зрозуміла: спрямувати на війну 500 тисяч людей, яких не шкода. І в такий спосіб зменшити напругу в російському суспільстві, переконаному, що українців убивати можна (на це навіть РПЦ благословляє), а от росіян (тобто громадян конгломерату з самоназвою Росія) не можна. Ними, якщо жертвувати, то краще в другу чергу. А в першу нехай гинуть «нові росіяни».

Не знаю, чи відома ця ідея українському МЗС та його закордонним місіям в означених країнах Центральної (а за радянсько/російською термінологією Середньої) Азії. Непогано було б просвітити керівництво цих країн стосовно російських планів утилізації їхніх співвітчизників. Нехай би порадили їм терміново вертатися на батьківщину. Всіх грошей однаково не заробиш, а от перспектива для таджика, узбека чи киргиза загинути за «русскій мір», який все одно його зневажає і сльози за ним не проллє, надто сумна.