Сергій Борщевський Поет, перекладач, дипломат

Українська влада не може бути партнером білоруської опозиції, і ось чому

Республіка Білорусь – єдина утворена на пострадянському просторі незалежна держава, яка досі відзначає день більшовицького перевороту
фото: reuters

«Білоруська опозиція донедавна вона орієнтувалася на Росію, а тепер, усвідомлюючи, що Росія програє, в пожежному порядку переорієнтовується на Україну»

Прочитав на сторінці «Главкома» інтерв'ю «міністерки уряду» Тихановської «Не всі можуть бути такими, як українці», і мабуть, це єдина фраза пані Аліни Ковшик, що не викликає жодних запитань. Авжеж, не всі можуть.

Я працював у Мінську п'ять з половиною років – від березня 2000 до серпня 2005.

Ходив вулицями Мінська. Мінчани пишаються чистотою свого міста. А мене дратувало, що працюю я на вулиці Кірова, а поруч вулиці та проспекти – Маркса, Леніна, Дзержинського, Комсомольська, Інтернаціональна, Революційна... На роботу попервах діставався автобусом, досі пам'ятаю назву однієї зупинки – Другий провулок Рози Люксембург. Якщо другий, то має бути перший, а може, і третій, – міркував я. Нехай би Київ був брудніший, аби тільки без цих імен. Мінчан це бентежило? Вони протестували? Протестували вони гучно, коли 2005 року проспект Франциска Скорини влада перейменувала на проспект Незалежності?

Республіка Білорусь – єдина утворена на пострадянському просторі незалежна держава, яка досі відзначає день більшовицького перевороту 7 листопада як державне свято. Навіть Росія від цього відмовилася. Опозиція протестує?

Єдину справді багатотисячну ходу в Мінську за п'ять з половиною років я бачив один раз – у червні 2003, коли ховали Василя Бикова. Люди йшли під біло-червоно-білими прапорами, а Лукашенко того дня поїхав кудись у провінцію, бо не почувався в столиці господарем. Але це тривало лише один день.

І ще одне спостереження. Республіка Білорусь разом із Росією утворили наддержавне формування – Союзну державу. Утворили наприкінці 1999 року. Перед тим, 2 квітня 1997, Єльцин і Лукашенко підписали Союзний договір. Відтоді в новітній Білорусі з'явилося ще одне свято – День єднання народів Росії та Білорусі.

Треба сказати, що не лише владу, а й сотні тисяч, якщо не мільйони білорусів це єднання цілком влаштовувало. Лукашенку воно давало можливість коштом різних російських преференцій утримувати на плаву радгоспну економіку. При цьому він зовсім не переймався тією простою істиною, що безкоштовний сир лише в мишоловці. А прості й не дуже прості білоруси воліли навчати в Росії дітей, вести там бізнес.

Одним із таких білорусів був і російськомовний білоруський підприємець Сергій Тихановський. В минулому керівник різних клубів (серед них нічного), власник мережі салонів сотового зв'язку. Разом із дружиною Світланою створив зареєстровану в Москві рекламну відеостудію «Компас». Широко використовував і російські мережі «Одноклассники», «ВКонтакте».

І ще цікавий момент: Сергій Тихановський не лише білоруський політв'язень, а й фігурант «Миротворця» за порушення Державного кордону України з метою проникнення в тимчасово окупований Крим та участь у спробах легалізації тимчасової окупації півострова.

До речі, те, що відеоблогером Тихановський став порівняно недавно, в 2019, а надто та обставина, що коли йому було відмовлено в реєстрації як кандидату на виборах президента Республіки Білорусь, його, як і в бізнесі, заступила дружина Світлана, ще тоді наштовхнуло мене на думку, що цей досить раптовий прихід у політику і створення (реальної чи уявної – це інше питання) конкуренції Лукашенку, можливо, теж бізнесова справа, але не родинна, а ширша. Скажімо, ще когось, хто зацікавлений мати зайву можливість тиснути на Лукашенка. Як там товариш Сталін товаришці Крупській сказав: – Будете комизитися, ми не вас, а Інесу Арманд удовою Леніна зробимо.

Повернемося, однак, до інтерв'ю.

На превеликий жаль для самої пані Тихановської та її емісара пані Ковшик в Україні не забули, як у вересні 2020 в розмові з українським виданням Тихановська заявила: «Якби Путін підтримав народ Білорусі, для нас він би став героєм». І як через кілька днів в інтерв'ю іншому виданню вона назвала Путіна мудрим керівником. Таке не забувається. І хочеться вірити, що й на Банковій ці слова Тихановської пам'ятають.

Та особливо кричущими в інтерв'ю видаються три тези.

Білоруси емігрують, не влаштовують масових протестів, бо там, виявляється, влада за це суворо карає? А де не карає? 8-15-20 років ув'язнення, – кажете? А довічне або 30 років, як на Кубі? А загроза страти, як в Ірані? А люди протестують. Протести ніколи і ніде не були комфортними.

«Є також полк імені Кастуся Калиновського», – кажете? Але це полк білоруських добровольців і підпорядкований він не білоруській опозиції, а командуванню Збройних сил України. І саме цих людей особисто мені хотілося б бачити на чолі нової Білорусі, яка прийде на зміну Лукашенківській. Їх, а не тих, хто сьогодні нам говорить «ми маємо план, але він секретний» і «ми все-таки за мирний процес».

Не всі можуть бути такими, як українці, – кажете? А ви й не пробували.

Ну, і три, на думку пані Ковшик, найголовніші особистості для білорусів: Франциск Скорина, Кастусь Калиновський і... Світлана Тихановська. Ні для тих же померлих Василя Бикова чи Ригора Барадуліна, ні для нині сущого Зянона Пазняка місця у святцях пані Ковшик не знайшлося. Точнісінько, як у «Золотому теляті»: троє великих сліпців – Гомер, Мільтон і Паніковський.

З пані Ковшик розмовляв журналіст, який добре орієнтується в темі білоруської опозиції. Мені цікаво було читати питання, але особливо, як у своїх відповідях гостя намагається оперувати загальниками й ухилитися від конкретики.

Моє враження від білоруської опозиції таке, що донедавна вона орієнтувалася на Росію, а тепер, усвідомлюючи, що Росія програє, в пожежному порядку переорієнтовується на Україну. І при цьому прагне записатися в союзники, щоб як наступна влада (принаймні вона себе такою бачить) відвести від Республіки Білорусь відповідальність. Звідси й ростуть ноги ініціативи визнання українським парламентом російської окупації Білорусі.

Тому при контактах з білоруськими опозиціонерами пропонував би (і то не так журналістам, як урядовцям і депутатам) одразу ставити два питання:

1) Чи готові ви у випадку приходу до влади передати Україні громадян Республіки Білорусь, воєнних злочинців, причетних до агресії Росії?

2) Чи готові ви виплачувати Україні репарації за шкоду, завдану Росією з території Республіки Білорусь, та відповідні компенсації родинам загиблих і постраждалих від таких дій.

Відповідь повинна бути простою – так або ні. Якщо так, варто оформити це документом. Тоді й дізнаємося, хто є ху.

Читайте також: Міністерка уряду Тихановської: Не всі можуть бути такими, як українці…
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: