Відлуння радянсько-нацистської дружби

Серед найпопулярніших загальників російської пропаганди, покликаних укорінити у власному суспільстві та поширити в світі ідею непогрішимості Росії та її правоти, а водночас виправдати її минуле й – наперед – майбутнє, використовуються різні кліше, і з-поміж них – «діди воювали».

В радянській, а згодом російській міфотворчості про Другу світову війну значне місце відведено обороні в 1941 році Брестської фортеці. Натомість табуйованою впродовж десятиліть у Росії залишається інша подія: передача Бреста нацистською Німеччиною Радянському Союзу 22 вересня 1939 року.

Німеччина, як відомо, напала на Польщу 1 вересня 1939 року, розв'язавши Другу світову війну. Натомість Радянський Союз завбачливо зачекав і напав трохи згодом, що дало йому потім можливість перескочити з гітлерівської коаліції до антигітлерівської. Коли ж радянські війська 17 вересня вдерлися на територію Польщі, то виявилося, що їхні нацистські спільники трохи перестаралися, захопивши дещицю й тієї здобичі, яка – за оформленою як пакт Молотова-Ріббентропа змовою двох червонопрапорних режимів – мала дістатися СРСР. Вище нацистське керівництво, якому тоді сваритися з радянськими друзями аж ніяк не випадало, вирішило виправити помилку військових і передати зайвину під контроль радянської сторони.

Акт передачі захопленого перед тим німцями Бреста відбувся 22 вересня 1939 року. На трибуні стояли командувач 19-го моторизованого корпусу вермахту генерал танкових військ Гайнц Гудеріан і командир 29-ї окремої танкової бригади робітничо-селянської Червоної армії Семен Кривошеїн. А повз трибуну урочистим маршем пройшли спочатку німецьке, а потім радянське військо. Наприкінці церемонії червоний прапор зі свастикою було спущено, і в небі замайорів інший червоний прапор – з серпом та молотом.

Напередодні Гудеріан і Кривошеїн узгодили всі процедурні питання. А от чи були знайомі ці два генерали-танкісти раніше? Достеменно цього ніхто не знає, але от що цікаво.

Наприкінці 1920-х – початку 1930-х років СРСР активно допомагав Німеччині обходити накладені Версальським 1919 року договором санкції, чим сприяв відродженню та зміцненню німецької військової потуги. Зокрема, це стосувалося підготовки офіцерського складу вермахту. На території СРСР діяли різні відповідні навчальні заклади.

Таким був і танковий центр «Кама» під Казанню, що включав військове містечко, стрільбище та полігон. Одним з випускників центру був майбутній візаві Гудеріана Семен Кривошеїн. Ще одним – майбутній начальник штабу Гудеріана Вольфганг Томале. Сам же Гудеріан відвідав центр одного разу з інспекційною місією.

Такі-от бувальщини про те, як «діди» допомагали зіпнутися на ноги вермахту повинні ввійти до програм майбутньої денацифікації Росії.