Вузлик на пам'ять Леоніду Макаровичу

Як зазначає з цього приводу британський історик Норман Дейвіс, «інтервенційні війська... виконували, як і можна було передбачати, «миротворчу» місію. Їх послали рятувати підтримувану Росією південноосетинську міліцію, що першою почала стрілянину й наставила пастку президенту Саакашвілі. Російські інтервенти, мабуть, не могли б діяти так швидко, якби їхню операцію не підготували заздалегідь. Як вигадливо пояснив президент Медведєв, їх послали, щоб «примусити грузинів до миру».

А 9 серпня росіяни потопили грузинський військовий катер і відкрили «другий фронт» в Абхазії. Вони вдерлися в Грузію через Кодорську ущелину й розпочали бомбардування цілей на території суверенної держави, окупували військові бази та місто Горі. Невдовзі після підписання угоди про припинення вогню Росія поквапилася офіційно визнати Південну Осетію та Абхазію.

Аналізуючи цей «бліц-криг», варто пам'ятати, що ще 30 травня 2005 року завершилися майже десятирічні переговори щодо виведення з території Грузії російських військових баз. Була оприлюднена спільна заява міністрів закордонних справ двох країн, якою визначалися терміни та порядок виведення. Документом передбачалося, що до 1 вересня 2007 року буде остаточно виведено все обладнання й закрита база в Ахалкалакі. А 2008 року мала бути вивезена вся техніка, що там залишалася, з бази в Батумі. При цьому підписаною міністрами заявою передбачалося також, що частина бази в Батумі буде використана для створення спільного грузино-російського антитерористичного центру.

Тодішня міністр закордонних справ Грузії назвала підписання документу першим кроком у побудові нових відносин між країнами. Вона вважала його історичним досягненням і одним зі своїх головних успіхів на посаді міністра. Але ілюзія тривала недовго. Чи не тому тодішня міністр закордонних справ Саломе Зурабішвілі після перемоги на президентських виборах 2018 року заявила про відмову від співробітництва з Росією, яку вона вважає ворогом та окупантом.