Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Життя в абсурді. Як Україна бореться з книгою, ввезеною з країни-агресора

    • Сергій Борщевський

      Письменник, дипломат, експерт Центру дослідження Росії

    • Розсилка
    Анексія Криму та агресія на Донбасі розпочиналися під гаслом захисту прав т. зв. «російськомовного населення» - Життя в абсурді. Як Україна бореться з книгою, ввезеною з країни-агресора
    Анексія Криму та агресія на Донбасі розпочиналися під гаслом захисту прав т. зв. «російськомовного населення»

    Російською мовою в України мають видаватися лише книжки російськомовних письменників України. Решта – в українському перекладі

    Для початку наведу в хронологічному порядку кілька повідомлень вітчизняних ЗМІ. Отже 5 вересня 2017 року з посиланням на голову Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторію Сюмар з¢явилася інформація, що зазначений комітет пропонує Раді запровадити акцизні марки на російські книги. 25 грудня віце-прем¢єр України В¢ячеслав Кириленко заявив, що в Україні з книгарень і ринків вилучатимуть нелегально завезені російські книги. І нарешті вже в січні цього року стало відомо, що з травня 2017 р. на підставі висновку Експертної ради з питань аналізу та оцінки видавничої продукції Держкомтелерадіо України надав дозвіл на ввезення майже 9 тисяч книг, а відмови дістали аж... 25 видань.

    Про що свідчить ця інформація? Гадаю, вона підтверджує мою давню тезу про те, що одним із найтяжчих наслідків більш ніж трьохсотрічного бездержавного стану Україні спочатку в складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу є майже повна неспроможність її навіть патріотично налаштованих еліт до масштабного державницького мислення. Мій старший колега, письменник-перекладач Віктор Шовкун напрочуд влучно назвав книгу своїх спогадів «Життя в абсурді», маючи на увазі, що більша частина його життя, як і мого, минула в СРСР. Сьогодні, якщо послуговуватися цим образом, можемо констатувати, що СРСР вже давно немає, але життя в абсурді триває.

    Національна безпека кожної країни складається з комплексу чинників – політичних, економічних, військових, демографічних, інформаційних, гуманітарних тощо. І саме в цьому контексті слід розглядати присутність у наших книгарнях, в ефірі радіо, на телеекранах російських книжок, пісень, фільмів.



    Нагадаю: анексія Криму та агресія на Донбасі розпочиналися під гаслом захисту прав т. зв. «російськомовного населення». І нагадаю ще:  Крим та Донецька й Луганська області на момент агресії були найбільш зросійщеними, а отже придатними для впливів Москви, регіонами України. Принагідно зазначу, що виплекане кремлівською пропагандою кліше «російськомовне населення» переплюнуло навіть поняття «фольксдойче» з пропагандистського арсеналу нацистської Німеччини, оскільки під «фольксдойче» малися на увазі особи німецького походження, які проживали поза Німеччиною, а «російськомовне населення» по-кремлівськи – це не лише етнічні росіяни, а всі без винятку громадяни нових незалежних держав, утворених внаслідок розпаду СРСР. І ще один важливий момент. Згідно з оприлюдненими в травні 2017 року даними опитування, проведеного Центром Разумкова, лише 6% громадян нашої країни вважають себе етнічними росіянами.

    Тому мене в статистиці Держтелерадіо України вразили обидві цифри: і мізерна кількість (25) заборонених російських книжок, і – особливо – колосальна цифра (майже 9 тис.) пропущених.

    На четвертому році українсько-російської війни (визвольної з боку України і загарбницької, імперіалістичної з боку Росії) ми нарешті дочекалися від нашого парламенту визнання Росії державою-агресором. А тепер запитаймо себе: чи можемо ми уявити, щоб у 1942 чи 1943 роках в Англії продавалися німецькі газети, журнали або книжки, навіть якби йшлося про братів Маннів, які не прийняли нацизму?

    Для мене мотивом для заборони ввезення 30 тисяч(!) примірників книги Ентоні Бівора «Сталінград» є не зміст книги (оскільки я її не читав), а факт спроби поширення в України її російськомовної версії. Якщо український видавець зацікавлений у книзі, він повинен укласти угоду з автором і випустити її в українському перекладі, можливо, з передмовою та коментарем фахового історика. Все інше – від лукавого. І якби працювали саме ці механізми, ніякого б скандалу не було. Думаю, пан Бівор з розумінням сприйняв би ту істину, що в Україні його працю повинні читати українською.

    Російською мовою в України (і не через війну, а взагалі) мають видаватися лише книжки російськомовних письменників України. Решта – в українському перекладі. Виняток може становити лише спеціальна, наукова література, що не виключає потреби підготовки спеціалістів-перекладачів у тих галузях, де їх бракує. Сама ж спроба ввезення з Росії лише однієї книжки в кількості 30 тис. примірників свідчить про загрозливі масштаби розповзання живильного середовища для провокацій т. зв. «русского міра» в нашій країні при повному нерозумінні владними структурами цієї загрози.  

    Мусимо усвідомити, що слова – не просто слова, а поняття. Впускаючи сьогодні в свій дім реалії та ментальність іншої, до того ж агресивної, ворожої до України держави  ми і далі живемо в абсурді, ба навіть більше – проектуємо цей абсурд на долі наших дітей та онуків.

    І ще одне. Коли український підприємець купує у російського авторське право на поширення в Україні якогось видання, останній сплачує до бюджету Росії податок. Частина цих коштів іде на убивство наших громадян.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Ігор Луценко
    Ігор Луценко

    Народний депутат, «Батьківщина»

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Костянтин Боровой
    Костянтин Боровой

    Російський політик

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ